Я дуже люблю спостерігати і слухати людей у громадському транспорті. Ось де справжня думка і голос народу. Якщо раніше гласність була на кухнях, то тепер у тролейбусах, трамваях, маршрутках, автобусах. Тут тобі і політики, й економісти, і навіть експерти шоу-бізнесу.
Спекотно, ніби у Верховній Раді перед голосуванням. Гостроносий дідусь на весь тролейбус упевнено констатує: «Маладєц батя Лукашенко, будує державу. А в нас тіки Ющенко шось хотів зробити, більше ніхто». Чоловік років сорока, який сидить біля нього, червоніє, наче рак, якого кинули в окріп. Мовляв, діду, а ну тихенько, будеш своїй бабці то вдома втирати, а зараз нічичирк, бо надаємо шпіцаків, як Парасюк сам знаєш кому. «Я не тобі, а твому сусідові то кажу», — не здається гостроносий. «А він мій брат, тоже тебе слухати не хоче», — каже у відповідь рак.
На зупинці заходить бабця і бігає переповненим тролейбусом, шукаючи місця. «Візьми ногу», — каже мені, дивлячись з-під лоба спопеляючим поглядом, ніби я в неї вдома і маю сплюнутися — ні тобі «перепрошую», ні тобі «будь ласка». Гостроносий сумно дивиться у вікно. В іншому кінці тролейбуса один навпроти одного, ніби на засіданні Діккенсового Піквікського клубу, сидять троє елеґантних дідусів у капелюхах і весело регочуть. «Дєд, карочє, тіпа! Блін!», — не може втримати сміху найвищий, з паличкою. Очевидно, розказує про внука. Або внучку.
«Ти викапана Клаудія Кардинале. Красуня просто», — чую голос маленької бабусі, розмальованої, ніби писана торба. Чимось нагадує Гурченко. «Шо? Ти не знаєш, хто така Клаудія Кардинале? Та як? О, я її бачила як ото бачу тебе. Не знаєш? Ех, маладьож… Бриджіт Бардо, Кардинале… Чарлі Чаплін. Та то наші найліпші роки. Мені вже вісімдесят, а, може, сімдесят п’ять, я їх усіх знаю», — говорить вона до молодої дівчини, яка сором’язливо потупила погляд. Так, так, у когось лихі 90-ті, в когось барвисті 60-ті.
Згодом переконуюсь, як у бабці химерно сплелися часові виміри. Її співрозмовником стає молодий хлопчина з тритижневою неголеністю. «О, ті бамбони зараз модні. Бач, і в тебе бамбон. Викапаний Діма Коляденко. Я його особисто знаю. А нє, в Коляденка шапка без бамбона. І морда більша. А шо ти хочеш? Я старенька, дев’яносто скоро».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705579
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.12.2016
автор: Ноїв Ковчег