Давно вже сонце заплило за гору,
Безсонна ніч до ранку ледь повзла:
Важке матусю огорнуло горе…
Чи доля жартувала з нею зла?
Її синочка-красеня, святого,
Здалося, куля мітила убить…
Хотілось би заглянуть в очі того,
Хто став на шлях страшної боротьби.
За що воюєш, вбивце-супостате?
Ти проти кого зброю повернув?
Свою країну став четвертувати,
Цю розпаливши непросту війну?
Мовчала ніч, як завжди, безголоса,
Читала в тиші мамині думки…
А над Донбасом пропливала осінь,
Й стікали кров’ю наші вояки.
Лежить матуся. Й очі не закрила.
І серце стука, ніби метроном.
«Якби ж то мала ангельські я крила,
Була би там,» – бесідує зі сном.
Не помогло матусі і снодійне,
А ранок як спустився від зірок,
Подарував дзвінком святу надію:
«Поранений, але живий… синок!..»
15.10.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705389
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 08.12.2016
автор: Ганна Верес