Витоки роду мого,
Української витоки нації...
Чого кричиш, росіяне,
Там, де не маєш рації ...
Витоки роду мого
З чистих джерел починали :
Бога святого з небес,
Слово Його шанували.
Батько і мати свій рід
Вели на світла дорогу,
А перед мудрістю літ
Били поклін до порогу.
Землю свою берегти
Від хижого ворога - звіра,
Треба - то кістьми лягти,
Честь жила в цьому і віра.
Нема у вджерелах моїх-
Смерть нанести у розвагу,
Що тече в жилах твоїх...
Страх ти обрав, - не повагу.
Світлом було дитя,-
Світло було в пошані...
В тебе - людина- сміття,
Як в людськості точаться грані.
Спокій і мир на землі
Скарбом були безцінним,
Для тебе життя людські -
Кульбабки птахи легкопінні
Витоки звідки твої ?
Навіть не маєш нації...
Нищиш народи малі...
Болю і сліз деградації.
Чого верещиш, москалю,
Потискує зрадою в плечі ?
Паля... предовгого паля...
Його вже встромив ти , до речі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=705130
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 06.12.2016
автор: Надія Карплюк-Залєсова