Прокинулось місто –
Птахи вже летять
Над мурашником люду, що поспіша на роботу;
Сонце в вікно,
Чай на столі –
Це ранковий обряд, який ми проносим з тобою…
Але сподіваюсь мені ти пробачиш…
За те, що я був,
За те, що я є
Не тим, ким мав би я бути з тобою.
Я закутуюсь в шарф,
Я вдягаю пальто
І йду знов від тебе за двері хрещений зимою…
Але сподіваюсь мені ти пробачиш…
Безглузді слова,
Нерозтоплений лід,
Який я не зміг розтопити своїми руками.
Доля скаже нам: «Так»?
Доля скаже нам: «Ні»?
Але доля не вміє говорити словами…
Але сподіваюсь мені ти пробачиш…
За те, що не був,
За те, що не є,
За те, що ніколи не буду з тобою собою.
Я не хочу почути
Ні «так» ані «ні»;
Я просто лиш хочу лишитись з тобою!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=70483
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 24.04.2008
автор: Sora