Моє серце,Катерина
Гуляє в садочку
Ти красуня-українка
У своїм віночку
Чорні коси,карі очі
Та густії брови
Катерина – душа чиста
З вільної діброви
З краю де росте калина,
Солов’ї співають
Край цей зветься Україна
Щиро тут кохають!
Палке вогнище,як сонце
У серденьку сяє,
Очі ніжно-загадкові,
То Амур стріляє
То байдуже кого здибав
Чи москаля,друже!
Як палає вогнем серце
Значить щиро любиш
У кохання грань тонка,
Серце не почує,
Але потім совість скаже,
Що в душі ночує!
Чи по правді він з тобою
Палко обіймався
Як у губи цілував
Чи теплом пройнявся?
Закохалась в москаля
Наша Катерина
Із поеми Кобзаря
Склалася картина
Так кохала що не знала,
Що там далі буде
Веде доля по стежині
Де проходив любий
Відцуралася усього:і рідні,і хати
Жменю грунту,маля в руки
І пішла шукати
Ой шукала в степу вільнім
Вірної дороги
Ось кінчається Вкраїна
І Дніпра пороги
Вітер з повночі повіє
Дума помарніє
Сонце кругло-золотаве
Холодніше гріє
На крок ближче її воїн,
Москаленко,любий
Як вона його віднайде,
То кохати буде
Не так сталось як гадалось
Холод на чужині
Катрю милий не кохає
Що робити нині
У минуле не поверне
Бо рідні немає
За що доля Катерину
Жорстоко карає
Стала лебедем вона
У блакитній річці
Не схотіла топить сина
Поклала в травичці
Гірка путь, гіркая втрата –
Наша Катерина,
а чого народ навчили
Шевченкові рими
Не розбивай чужі долі
Мить життя безцінна
Люби щиро й незрадливо
Як та Катерина
Ми є люди нам властиво
Помилки робити
На майбутнє нам урок
Треба далі жити!
27.11.2016р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704661
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.12.2016
автор: Ігор Козак