Хлопчику сім років,
Він народився генієм.
Йому вперед сто кроків
І вічна химерна містерія.
В його голові схеми, рахунки,
В його мозку слова і звуки.
Він малює страшні візерунки
І виконує граційні рухи.
Хлопчику сімнадцять,
Він будує машину часу.
А раптом, раптом вдасться
Виїхати на ній на трасу?
На трасу між добром і злом,
Між теперішнім і минулим.
Всі затягнуті тугим вузлом,
З ним ходили, з ним тонули.
Хлопчику тридцять років,
Він п’є без утоми в барі.
Не люблять у нас пророків,
Їх душі продають на базарі.
Піде туди і цей хлопчик,
Продавати свої винаходи.
Чи дарма він землю топче,
Чи хоч задля якої вигоди?
Він винен у тому що геній
І що не такий, як всі,
Що живе в якійсь шаленій,
Неприборканій красі.
Він продає машину часу
І продає літак бажань.
Без шкіри йде на трасу,
Без пророцтв і сподівань.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704485
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.12.2016
автор: Олександра Пуляєва