О, скільки їх з’явилось і пішло,
розкидавши заплутані відбитки
в оманливо-м’якій словесній глині!
О, скільки їх у віршах прогуло!
І почуття, оголені при свідках,
лежать в заціпенілості осінній.
Мов сироти — римовані рядки,
колишніх рук, обведених старанно,
з малюнком ліній, контури зірчасті.
Слова були, здавалось — на віки,
душа співала радісно і п’яно
від славою обіцяного щастя.
Ще гроно віршотворення росте —
а вже лежать забуто під ногами
плоди опалі витворів минулих.
Ще голоси ворушаться — проте,
відрізані шляхами і вітрами,
їх власники пішли й не озирнулись.
І де ж вони,загублені в роках,
і по яких дорогах невідомих
ідуть вони,коли живі на світі?
Чуття минулі піймані, як птах,
у темряві залишеного дому,
де в порохах -- давно загаслі миті...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704379
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.12.2016
автор: Вікторія Т.