Невже живем щоби терпіти біль,
Ховати сльози, вбитих хоронити?
Народе мій! Землі цієї сіль!
Таким терплячим вже не можна жити!
Згадай чия в тобі нуртує кров,
Згадай весь біль, всі смерті та образи.
На нашу землю «Рускій мір» прийшов,
Отож убий, втопи в крові заразу.
Вбивай і ріж, пали та четвертуй,
Трощи кістки і плоть шматуй зубами,
Свою країну від біди рятуй,
Інакше знову будемо рабами.
Забудь про милосердя і добро
У цього звіра цих чеснот немає.
Ординське в нього, нелюдське нутро
І нищить все, де лиш нога ступає.
Нехай заплачуть діти, їх батьки
І землю вкриють вириті могили…
Пробач же Боже ці мої рядки,
Терпіти нечисть вже немає сили.
Нема гріху, ми на своїй землі
І з нами Бог і Правда також з нами.
Тоді лиш схаменуться у Кремлі
Коли в Росії заголосять мами...
01.12. 2016 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704189
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 02.12.2016
автор: Мирослав Вересюк