Декілька власних аматорських перекладів віршів Мікеланджело Буонарроті. Переклади не порівнювались із тими, що існують, українськими. Форми, як ви бачите, вповні не додержано - з причини аматорського характеру всієї праці, яка, втім, надала задоволення. Якщо вона не настільки вдала, як мені б хотілося, нехай підкреслює досконалість кращих перекладів.
Відомості про те, до кого саме звернений той чи інший вірш, наводяться за виданням: Michelangelo. Life, Letters, and Poetry (G.Bull, P.Porter)// Oxford World’s Classics. — Oxford University Press, 2008. (Книга включає поетичні переклади віршів Мікеланджело англійською мовою).
До Томмазо Кавальєрі
59
S’un casto amor, s’una pietà superna,
s’una fortuna infra dua amanti equale,
s’un’aspra sorte all’un dell’altro cale,
s’un spirto, s’un voler duo cor governa;
s’un’anima in duo corpi è fatta etterna,
ambo levando al cielo e con pari ale;
s’amor d’un colpo e d’un dorato strale
le viscer di duo petti arda e discerna;
s’amar l’un l’altro e nessun se medesmo,
d’un gusto e d’un diletto, a tal mercede
c’a un fin voglia l’uno e l’altro porre:
se mille e mille, non sarien centesmo
a tal nodo d’amore, e tanta fede;
e sol l’isdegno il può rompere e sciorre.
59
Як чистая любов і милосердя,
і спільне щастя світові відомі,
і дружній жаль з гіркої друга долі,
і спільний дух, що з’єднує два серця;
як душі двох одне безсмертя знайдуть,
і небеса дадуть їм спільні крила,
якщо любові золотії стріли
у грудях двох один вогонь запалять;
якщо когось любити понад себе
такої варто в світі нагороди,
щоб двом життям одну мету судити,
це — як одна з піщинок незліченних
до наших вірних приязні та згоди,
і тільки злоба може їх чорнити.
Переклад 05.01.2014
62
Sol pur col foco il fabbro il ferro stende
al concetto suo caro e bel lavoro,
né senza foco alcuno artista l’oro
al sommo grado suo raffina e rende;
né l’unica fenice sé riprende
se non prim’arsa; ond’io, s’ardendo moro,
spero più chiar resurger tra coloro
che morte accresce e ‘l tempo non offende.
Del foco, di ch’i’ parlo, ho gran ventura
c’ancor per rinnovarmi abbi in me loco,
sendo già quasi nel numer de’ morti.
O ver, s’al cielo ascende per natura,
al suo elemento, e ch’io converso in foco
sie, come fie che seco non mi porti?
62
Завжди вогонь потрібен ковалеві,
щоб вийшов із заліза твір прекрасний;
щоб золото явило вроду ясну,
вогонь завжди до користі митцеві;
і фенікс, диво-птах, не воскресає,
як не згорить, і маю я згоріти,
щоб міг життя в тій формі відновити,
яку підносить смерть, час не займає.
Мені щастить із цим вогнем чудесним,
бо вже в мені живе і розпікає
так, що вітаюсь з мертвих чередою.
Якщо вогонь полине в дім небесний,
я ж — перейти в вогонь по смерті маю,
як можна, щоб не взяв мене з собою?
Переклад 05.01.2014
084
Sì come nella penna e nell’inchiostro
è l’alto e ‘l basso e ‘l medïocre stile,
e ne’ marmi l’immagin ricca e vile,
secondo che ‘l sa trar l’ingegno nostro;
così, signor mie car, nel petto vostro,
quante l’orgoglio è forse ogni atto umile;
ma io sol quel c’a me propio è e simile
ne traggo, come fuor nel viso mostro.
Chi semina sospir, lacrime e doglie,
(l’umor dal ciel terreste, schietto e solo,
a vari semi vario si converte),
però pianto e dolor ne miete e coglie;
chi mira alta beltà con sì gran duolo,
ne ritra’ doglie e pene acerbe e certe.
084
Один папір, одні перо й чорнила,
а твір — гидкий, шедевр чи посередній,
і з мармуру — змістовне чи мізерне
виносить нашої уяви сила.
Так лагідність із гордістю єднає
одна душа у Вас, мій пане добрий,
а я беру з них те, що до вподоби,
як це моє обличчя виражає.
Хто плач і біль посіє на сім світі,
збиратиме лише врожай скорботи
(з насіння різного плід різний родять
дощі, для всіх однакові і чисті);
хто не радіє з істинної вроди
напевно тільки сум в житті знаходить.
Переклад 05.01.2014
089
Veggio co’ be’ vostr’occhi un dolce lume
che co’ mie ciechi già veder non posso;
porto co’ vostri piedi un pondo addosso,
che de’ mie zoppi non è già costume.
Volo con le vostr’ale senza piume;
col vostro ingegno al ciel sempre son mosso;
dal vostro arbitrio son pallido e rosso,
freddo al sol, caldo alle più fredde brume.
Nel voler vostro è sol la voglia mia,
i miei pensier nel vostro cor si fanno,
nel vostro fiato son le mie parole.
Come luna da sé sol par ch’io sia,
ché gli occhi nostri in ciel veder non sanno
se non quel tanto che n’accende il sole.
089
Ви — очі ті, якими світло бачу:
мої старі слугують вже погано;
Ви — ноги, що тягар мій носять справно,
бо сам кульгаю вже, і сил нестача.
Ви — крила, на яких лечу до неба,
Ви — розум, із яким дістанусь раю,
Ви — той, хто з мене зробить, що бажає:
Жар в холод, лід - у спеку, як Вам треба.
Крім волі Вашої, не маю волі,
до серця Вашого думки звертаю,
весь мій талан — у Вашому привіті.
Живу, як Місяць у небеснім колі:
допоки його Сонце не осяє,
ніхто й не знає, що він є у світі.
Переклад 05.01.2014
До Вітторії Колонна
151
Non ha l’ottimo artista alcun concetto
c’un marmo solo in sé non circonscriva
col suo superchio, e solo a quello arriva
la man che ubbidisce all’intelletto.
Il mal ch’io fuggo, e ‘l ben ch’io mi prometto,
in te, donna leggiadra, altera e diva,
tal si nasconde; e perch’io più non viva,
contraria ho l’arte al disïato effetto.
Amor dunque non ha, né tua beltate
o durezza o fortuna o gran disdegno,
del mio mal colpa, o mio destino o sorte;
se dentro del tuo cor morte e pietate
porti in un tempo, e che ‘l mio basso ingegno
non sappia, ardendo, trarne altro che morte.
151
Вже замкнутий у мармурі той задум,
який митець бажатиме звільнити,
і тільки план цей має відтворити
рука, що розуму слугує радо.
А ти ховаєш горе і відраду,
ти вмієш чарувати й підкорити,
божественна; затяжко мені жити,
щоб обійшло мистецтво цю заваду.
Тут ні до чого ні краса, ні гордість,
ні долі невблаганної погрози,
ні загартованість, що дух твій має, —
а справа в тім, що милість і суворість
єднаєш в серці, і слабкий мій розум
крім смерті засобу від них не знає.
Переклад 31.12.13.
156
A l’alta tuo lucente dïadema
per la strada erta e lunga,
non è, donna, chi giunga,
s’umiltà non v’aggiungi e cortesia:
il montar cresce, e ‘l mie valore scema,
e la lena mi manca a mezza via.
Che tuo beltà pur sia
superna, al cor par che diletto renda,
che d’ogni rara altezza è ghiotto e vago:
po’ per gioir della tuo leggiadria
bramo pur che discenda
là dov’aggiungo. E ‘n tal pensier m’appago,
se ‘l tuo sdegno presago,
per basso amare e alto odiar tuo stato,
a te stessa perdona il mie peccato.
156
О, пані! Високо вінець твій сяє!
Довгий шлях та крутий; його не здолати,
як зухвалому не схочеш сама додати
ґречності лицарської та покори.
Вгору йду, та відвагу вже втрачаю,
і на півшляху відбира мені подих.
Та втішаюся з твоєї вроди
надвисокої, і в тому мені радість,
бо до всього високого пристрасть маю;
щоб радіти я мав іще нагоду,
я прошу тебе явити милість:
спустись до мене! Тим себе вдовольняю,
як твоє обурення передчуваю,
що любов глибока, і висока до розлуки відраза,
тому гріх мій проститься і мені, і тобі разом.
Переклад 01 — 02.01.2014.
239
Com’esser, donna, può quel c’alcun vede
per lunga sperïenza, che più dura
l’immagin viva in pietra alpestra e dura
che ‘l suo fattor, che gli anni in cener riede?
La causa a l’effetto inclina e cede,
onde dall’arte è vinta la natura.
I’ ‘l so, che ‘l pruovo in la bella scultura,
c’all’opra il tempo e morte non tien fede.
Dunche, posso ambo noi dar lunga vita
in qual sie modo, o di colore o sasso,
di noi sembrando l’uno e l’altro volto;
sì che mill’anni dopo la partita,
quante voi bella fusti e quant’io lasso
si veggia, e com’amarvi i’ non fu’ stolto.
239
Чи це не дивно, пані, — як відомо,
бо людство вчить цьому тривалий досвід, —
що образ в камені живе і досі,
а майстр давно вже перейшов у порох?
Дають причини поштовх та зникають,
мистецтвом переможена натура.
Тому порукою моя скульптура:
ні смерть, ні час мистецтво не здолають!
То нас обох увічнити я можу
у камені чи, може, у картині,
так схоже, щоб їх будь-який впізнав, —
мої жалі і Вашу вроду гожу, —
щоб по століттях думалось людині:
«Він не дурний був, що її кохав!»
Переклад 01 — 02.01.2014.
Інші поезії
102
O notte, o dolce tempo, benché nero,
con pace ogn’ opra sempr’ al fin assalta;
ben vede e ben intende chi t’esalta,
e chi t’onor’ ha l’intelletto intero.
Tu mozzi e tronchi ogni stanco pensiero;
ché l’umid’ ombra ogni quiet’ appalta,
e dall’infima parte alla più alta
in sogno spesso porti, ov’ire spero.
O ombra del morir, per cui si ferma
ogni miseria a l’alma, al cor nemica,
ultimo delli afflitti e buon rimedio;
tu rendi sana nostra carn’ inferma,
rasciughi i pianti e posi ogni fatica,
e furi a chi ben vive ogn’ira e tedio.
102
О, люба ноче, мила ти, хоч чорна,
сприяєш працю в мирі докінчити;
любити тебе гарно і хвалити,
завжди тебе шанує розум добрий.
Потік думок буденних зупиняєш,
нам прохолоду надаєш і спокій,
і від низького до світів високих,
куди потрапить прагну, в снах здіймаєш.
Ти смерті тінь, тому тебе минає
душевна ницість, серцеві ворожа,
скорботам ти — кінець і ліки добрі;
від тебе плоть слабка знов сили має,
втішати плач, спочинок дати можеш,
гнів, як і смуток, усуваєш вповні.
Переклад 03.01.14.
248
Dal ciel discese, e col mortal suo, poi
che visto ebbe l’inferno giusto e ‘l pio
ritornò vivo a contemplare Dio,
per dar di tutto il vero lume a noi.
Lucente stella, che co’ raggi suoi
fe’ chiaro a torto el nido ove nacq’io,
né sare’ ‘l premio tutto ‘l mondo rio;
tu sol, che la creasti, esser quel puoi.
Di Dante dico, che mal conosciute
fur l’opre suo da quel popolo ingrato
che solo a’ iusti manca di salute.
Fuss’io pur lui! c’a tal fortuna nato,
per l’aspro esilio suo, co’ la virtute,
dare’ del mondo il più felice stato.
248
З небес зійшов у смертній він подобі,
побачив вищу кару й вищу милість,
нам розповів, щоб люди просвітились,
і знов у славі він живе Господній.
Осяйна зоре! Як ти одарила
невдячну нашу спільну батьківщину!
Злий світ скупиться на пошану гідну,
тобі віддячить сам Творець правдивий.
Це Данте був. Його пісні чудові
ганебно зневажа невіглас гордий,
що хвалить всіх, але не справедливих.
Якби ж то і мені такої долі!
За страдництва його вінець терновий
не шкодував би я корон щасливих…
Переклад 03.01.2014
087
Vorrei voler, Signor, quel ch’io non voglio:
tra ‘l foco e ‘l cor di ghiaccia un vel s’asconde
che ‘l foco ammorza, onde non corrisponde
la penna all’opre, e fa bugiardo ‘l foglio.
I’ t’amo con la lingua, e poi mi doglio
c’amor non giunge al cor; né so ben onde
apra l’uscio alla grazia che s’infonde
nel cor, che scacci ogni spietato orgoglio.
Squarcia ‘l vel tu, Signor, rompi quel muro
che con la suo durezza ne ritarda
il sol della tuo luce, al mondo spenta!
Manda ‘l preditto lume a noi venturo,
alla tuo bella sposa, acciò ch’io arda
il cor senz’alcun dubbio, e te sol senta.
087
Того б я, Боже, хтів, що ще не хочу:
мов крижаний заслін на серці в мене, —
він не пускає Твій вогонь священний,
тому перо моє брехню торочить.
Тебе люблю — та на словах, назовні,
і це болить мені: хотів би вміти
для благодаті отвір відчинити,
позбутися гордині злої вповні.
О, Господи, розбий той мур зухвалий,
що бачить не дає проміння чисте,
яке Ти щедро розсилаєш світу!
Як наречений до своєї пари
прийди і сумнівів зніми завісу,
щоб я Тебе відчув і міг хвалити.
Переклад 06.01.2014.
237
Molto diletta al gusto intero e sano
l’opra della prim’arte, che n’assembra
i volti e gli atti, e con più vive membra,
di cera o terra o pietra un corp’ umano.
Se po’ ‘l tempo ingiurioso, aspro e villano
la rompe o storce o del tutto dismembra,
la beltà che prim’era si rimembra,
e serba a miglior loco il piacer vano.
237
Для доброго смаку — розрада дивна
мистецтво перше, що відображає
обличчя й дії та увічнить має
у воску, ґрунті, камені людину.
Як посягне на нього час брутальний —
псуватиме, ламатиме чи знищить, —
краса, яка була, все ж пам’ять лишить
і ліпше місце дасть утіхам марним.
(перше мистецтво — мається на увазі скульптура)
Переклад 06.01.2014.
278
Chi non vuol delle foglie
non ci venga di maggio.
278
Не злюбив гілок зелених — в травні не приходь до мене.
Переклад 06.01.2014.
(Щось на зразок прислів’я, яке вигадав Мікеланджело).
103
Ogni van chiuso, ogni coperto loco,
quantunche ogni materia circumscrive,
serba la notte, quando il giorno vive,
contro al solar suo luminoso gioco.
E s’ella è vinta pur da fiamma o foco,
da lei dal sol son discacciate e prive
con più vil cosa ancor sue specie dive,
tal c’ogni verme assai ne rompe o poco.
Quel che resta scoperto al sol, che ferve
per mille vari semi e mille piante,
il fier bifolco con l’aratro assale;
ma l’ombra sol a piantar l’uomo serve.
Dunche, le notti più ch’e’ dì son sante,
quanto l’uom più d’ogni altro frutto vale.
103
Все, що заховано, все, що закрито,
всі речі, що матерія обмежить, —
все ніч собі збира, все їй належить,
як день гра променями розмаїто.
І хоч її вогонь перемагає,
її дива втрат зазнають найбільших
від шкідників, за Сонце значно нижчих, —
таких, як комашня, що трохи сяє.
День надає життя живій дрібноті,
що густо розростається на ґрунті,
та потім плугатар їх плугом нищить,
а щоб зачать людину, треба ночі;
як від усіх плодів цінніші — люди,
то, поряд з днями, ночі важливіші.
Переклад 06.01.2014.
247
Caro m’è ‘l sonno, e più l’esser di sasso,
mentre che ‘l danno e la vergogna dura;
non veder, non sentir m’è gran ventura;
però non mi destar, deh, parla basso.
247
Мені до серця сон! Як поміркуєш,
в часи такої скрути і страждання,
щаслива я, що я — нечулий камінь.
Тихіше говори: даремно збудиш!
Переклад 06.01.2014.
(Відома віршована відповідь Мікеланджело від імені його статуї Ночі у Капелі Медичі (Новій Ризниці) церкви Сан-Лоренцо у Флоренції на захоплений віршований заклик Джованні ді Карло Строцці збудити статую, щоб переконатися, що вона жива: «Збуди її, як не віриш, і говоритиме до тебе». Слова Ночі, яка не бажає прокидатися, — мабуть, найбільш популярні поетичні рядки Мікеланджело).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704123
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.12.2016
автор: Валентина Ржевская