Скинуть сорочку і шкіру роздерти,
Вирити в тілі ямки.
Вшити у плоть мої любі, потерті,
Чорні, холодні думки.
Захоронити, без страху та люті,
Цвяхами збити труну.
Хай же гниють там розбиті й забуті.
В тілі, зариті в пітьму.
Так, я без них знову очі відкрию,
Сонце наповнить мій дім.
Світлом кривавії рани зашиє,
Вивіє відчаю дим.
Погляд бездумний в яскравості тоне,
Світу в рожевих тонах..
Істина тихо під шкірою стогне,
Я забуваю про страх.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703953
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.11.2016
автор: Олексій Сонях