Крізь зілля осіннє у полі,
Де запах сирих павутин,
Відлуння дитинста поволі
Гортає часу сивий плин
Чимало вже й не пригадати,
Хоч рідним був кожен горбок...
Так добре у снах тут літати
Бувало без зайвих думок.
Поспати давала бабуся
Уранці тоді досхочу,
Чекала, доки не проснуся,
Чекала, коли прилечу...
Роки ще не мчали так спритно,
І поміж дитячих утіх,
Побачити все непомітне,
Я міг, непомітно для всіх...
Неблизька дорога до школи,
В кишенях скарби й копійки,
Шукали малого Миколу
Пригоди й цікаві книжки...
Та осінь за осінню, й згодом...
Не стало польотів у снах,
Скінчились гасання городом
І зникло щось у кольорах...
З'явилось щось меланхолійне
Те перше, доросло-п'янке,
Вже зовсім по-іншому мрійне,
Не завжди крилате й легке.
А те безтурботне лишилось,
Позаду все далі воно,
Десь там на полицях зпилились
Фрагменти старого кіно
І переглядати їх зрідка
Почіплює спомин екран,
Зайде ностальгія-сусідка,
Візьме мені ліків до ран...
І будуть приємно гірчити
Тих пам'яті декілька грам,
Коли ми разом будем пити
Осіннього зілля бальзам
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703777
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.11.2016
автор: Ніколя Петрович