Слова доброго суть, таємниця і трепет звучання
У вервицях думок, у полоні барвистих чуттів…
Проживаєш слова через злагоду їх поєднання
У мелодіях серця під наспіви сивих віків…
Мов краплини роси, що ясне віддзеркалюють небо,
У глибинах своїх напиваються сили й снаги.
І, віднайдені десь, світлячками ясніють й для тебе,
Немов зводять далекі, скелясті такі береги.
Гріють душу слова, що так легко ростуть із любові,
Теплотою відлунь гоять рани притомлених крил
І намистом рясним розквітають у щирій розмові,
Манять летом своїм на краєчку небесних вітрил.
Повні віри в добро, попри тіні і хиб, і зневір’ я,
Надихають на щастя і дружньої потиск руки,
Несучи між людей теплий вогник палкого довір’я,
Світло те, що не меркне, не гасне і через роки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703635
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.11.2016
автор: Людмила Пономаренко