Я кохала його, як не прийнято вже, - до безтями
Та зі звичним шаленством вбачала у нім Божество,
Із проміння до неба для Вічності зводила храми,
На жертовник підносила власне бунтарське єство.
І щоранку, як Жриця, складала осанні обряди,
Щоб Світило стрічати величним привітом палким,
Серед ночі, як факел, палила яскраві Плеяди.
Все опріч видавалося надто калюжно мілким.
Я ж для нього була просто звична домашня Весталка,
Що вогонь має в домі, як службу якусь, берегти.
Та мене не привчили до буднього, певно, ізмалку.
Я уміла лиш сяйвом творити для нього Світи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703391
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.11.2016
автор: Оксана Дністран