Стиснуло серце.

[b]
[b][/b]Стиснуло  серце.

Не  спалось  дідові  Данилу.
Всю  ніч  стояв  біля  вікна.
Стиснуло  серце  і  занило.
«Це  що  мені  за  новина?»

Напроти  –  скверик,  в  центрі  міста.
Бульдозер  рив,  чи  щось  копав.
Хтось  там  стояв,  і  тракториста
Значками,  ніби,  підганяв.

Коли  вже  рів  той  був  готовий,
Під’їхав  критий  грузовик.
З  кабіни  вийшли  два  військові
Й  скидали  щось.  «Ой,  черевик…?

Людину  ж  тягне  той,  за  ногу!
Це  жінка,…  цей  вже  чоловік…»
Не  міг  здолати  страх,  тривогу:
Заслаб,  знеміг  –  похилий  вік.

Коли  розвиднілось,  побачив
Там  чорний  ґрунт,  три  деревця,
Навколо  бігав  гурт  собачок,
І  нюшкував    щось  без  кінця.

Котрісь  вже  й  порпати  почали
Та  їх  відгонив  наглядач.
Відтоді  дід  не  спав  ночами,  
Все  наслухав:  вчувався  плач…

Кому  казав,  –  «ну  що  ж  –  старенький…
Лишив,  напевне,  діда  глузд.
Потрохи  –  й  буде  сквер  новенький,
А  дід  –  у  вигадках  загруз…»

«Куди  піти?  Кому  сказати?
А  може  там  ще  хто  живий?
Старий  –  не  можу  розкопати».
Пішов  в  Міськраду.  –  «Ти  дурний!

Хто  в  центрі  може  закопати,
Тим  більше,  вбити  ще  й  людей?
Йди  звідси,  діду,  лягай  спати!
Не  сій  дурних  своїх  ідей!

Бо  за  такі  бунтарські  дії
До  каземату  загримиш!
А,  може,  шлють  тебе  злодії?
Ти  провокацію  залиш!»

І  дуже  швидко  дід  ізнидів,  
І  дух  свій  Господу  віддав.
Я  не  пишу,  щоб  ненавидів.
Пишу  для  того,  щоб  ти  знав:

В  чужого  –  серце  не  заплаче.
Ти  правди  в  нього  не  шукай.
Не  будь  запроданцем,  козаче,
І  краю  свого  не  продай!

Як  пробрехались  комуністи,
І  вже  відкрили  їх  архів,
Насправді,  там,  посеред  міста,
Знайшли  побитих  бідаків.

А  хто  ж  вони?  То  –  українці,
Дівчата  й  хлопці.  Уночі  
Їх  повбивали  бузувірці*
Без  суду  й  слідства  –  палачі!

Чому?  За  що?  Питати  марно.
Щоб  рабство  сіяти  і  жах,
Щоб  мудрі  згинули  замарно,
В  очах  живих  світився  страх.

Червоні  вбивці  і  нацисти
По  головах  народів  йдуть,
І  свої  помисли  нечисті
В  лукавих  посмішках  несуть.

Мабуть,  не  знають,  чи  забули,
Що  за  таке  –  всім  буде  суд:
За  всіх  обкрадених,  побитих;
За  всіх  заведених  у  блуд.

Звичайно,  мусимо  простити,
Як  наш  Господь  Ісус  простив  –
Та  лише  в  хату  не  пустити,
Щоб  Змій  Горинич  там  не  жив.

Галина  Яхневич.[/b]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703240
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.11.2016
автор: Тріумф