До вікна притулилася гілка. Ледь скрегоче по склу. Така тоненька, така тендітна, наче сама самісінька. Шепоче щось. Жаліється на вітер і холод.
Є в ній щось таке незворушно мовчазне, що нагадує про павутину, яку сплітають дерева на фоні неба, коли їх уже позбавлено шуму листя. Таке врочисте мовчання, наче під склепінням давнього храму. Така павутина бере в полон, одночасно тривожить і вказує на якусь приховану таємницю. Та її не дано розгадати.
Та все ж ця гілка інша. Наче простягнута рука. А зігріє тільки сніг. Припорошить легенько, наче шубу накине.
Невже не холодно?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702822
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.11.2016
автор: Траяна