Що ти знаєш про нього, крім вигадки тлінної ночі,
Що безсоння нашіптує, скріплює мокрість подушки?
Ти ж не бачиш, як думка про тебе уперто лоскоче
Його душу, і серце в лещатах стискає все дужче.
Ти ж не чуєш, як кожного вечора нишком під вікна
Він до тебе крадеться, втрачає рахунок годинам,
Дочекавшись в будинку останнього згаслого світла,
Виє вовком на місячне сяйво, дереться по стінах.
Ти не знаєш нічого! Годинник показує осінь –
Врізнобіч опинилися стрілки і літо за кадром.
На підході зима, крижаніють сльозинки, та досі
У холодній постелі ти змішуєш згущені фарби.
А між вами маленький камінчик, не кинутий в шибку.
А між вами три кроки, не ступлені до підвіконня.
Навмання розміняли зігріту обіймами тишу
На хрипливе виття, на пронизливий шепіт безсоння.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702611
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 24.11.2016
автор: Олександр Яворський