Єдина надія
(Сонет)
Як серце б’ється, то живи
у плині березнів та січнів.
За сплетом коренів трави
іще намуляється вічність.
Повік не вдасться з під жорстви
уздріти небо опівнічне.
Нудна, без паху кропиви,
ще й як обридне потойбічність.
Хіба потішся лише тим,
що щось із ямбів та хореїв
придасться все-таки живим.
І над правічною землею
на мить засвітишся зорею,
все ж не розтанувши, як дим.
––––––
© Анатолій Загравенко.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702553
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 24.11.2016
автор: Анатолій Загравенко