Літо… Світанок вмивався росою з туману….
Ясні, теплі промені сонця лягали на землю. Небо чисте, блакитне. По обіч дороги буяли дерева, де - не - де виднілися квітучі кущі шипшини . Сонячні промені часом пробивалися між гілок дерев, витанцьовували, мерехтіли по високій шовковистій траві, іще деінде поблискували прозорі краплі роси. Вдалині виднілися поля.
Зненацька, сонце заглянуло в автівку, засліпляло Сергію очі. Він, все ж намагався швидко їхати і в той же час старався бути уважним. Широка траса Київ – Вінниця не дуже заповнена автівками. Дорога непогана, автомобіль інколи підносило, здавалося, аж летить. Думки не покидали, як добре, тож вихідний день та що робитиме далі, не мав гадки. В голові, аж шуміло, тривожно на душі, напевно зовсім погані справи, раз подзвонила бабуся.
Щоб не приїхати, навіть такої думки не мав. Адже вона його вибавила, водила до школи. Згодом, можна сказати вивчила в унііверситеті. Дідусь помер три роки назад. А батьки загинули в автокатастрофі, коли йому було лише десять років. Він вивчився на стоматолога, працював в одній з лікарень Києва. Два роки назад бабуся віддала всі свої заощадження, недалеко від поліклініки купив двокімнатну квартиру. Він дуже любив бабусю, хоча інколи і були суперечки, але вона йому замінила маму. Бувало й сварила, а іншим разом цілувала, розповідала казки. Як подорослішав давала хороші поради. Присвятила своє життя єдиному онуку.
Село Кацмазів недалеко від траси, він вже їхав по сільській дорозі. Спереду себе побачив, як з сумкою через плече, поспішала дівчина. «Ха» - подумав, як берізка струнка і ніжки так... нічого. Натиснув на гальма, зупинився біля неї,
- Ви не підкажете, як проїхати на вулицю Західну?
Дівчина напевно не очікувала, оторопіла, здивовано подивилася на нього, ледь опанувавши себе,
- Он, туди доверху, потім направо.
-А може я вас підвезу?
Вона кинула такий погляд, що він ладен був провалитися крізь землю. Аж кинуло в жар, піт виступив на скронях від сорому. Незнайомка суворо здвинула вузенькі брови, смарагдові очі, аж іскрилися, блискали немов вогники. Раптом зневажливо повернулася й пішла.
Ой, який дурень! Така гарненька, таке впоров- у душі лаяв себе. При нагоді треба перепросити, попросити вибачення, невдало пожартував.
Поспіхом віддчиняв хвіртку, швидко забіг до хати. Бабуся лежала бліда, побачивши онука, розплакалася,
-Ой,хлопчику мій, такий гарний, в такому костюмі.. Молодець, що приїхав, щось я здаю, тиск замучив.
Вона розповіла, що був лікар, виписав рецепт.Тепер треба з рахунку зняти пенсію й купити ліки, бо при собі грошей більше немає. Вже приготувала йому довіреність, щоб зміг за неї одержувати пенсію. Він взяв її сухенькі руки приклав до свого чола,
- В мене гроші є, не бідкайся. Я все зроблю, як треба.
Допоміг їй переодягтися, поспішав в аптеку та до ощадкаси.
Біля вікна каси нікого не було. За склом виднілося обличчя тієї самої дівчини, що зустрів на дорозі.
-Я хочу вас перепросити, повівся, як ідіот,- червоніючи видавив з себе.
ЇЇ погляд не був суворим, мовчала. Раптово зачинила віконце, почала рахувати гроші.
-Ні! Ні! Будь ласка, в мене до вас заява….
Віконце відчинилося, дівчина трохи зніяковіло, взяла документ.
-А що, бабця Маруся? Можливо захворіла, що сама не може прийти?
-Так. Я її онук Сергій. Тож ось і познайомились.
Отримав гроші, чомусь розгублено поводився, подумав, що це зі мною. Але іще раз зирнув на молоде ніжне, симпатичне обличчя дівчини й швидко вийшов.
За два дні Марії стало трохи краще, але з ліжка не вставала, крутилася голова, почувалася кволою, знесиленою.
Сонце ледь-ледь виднілося на сході…. Кричали півні, село в цю пору вже не спить. Десь дружно ґелґотали гуси, череда корів поспішала на пасовисько.
Сергій гнав автівку, виїхав на трасу. Понеділок, треба поспішати, встигнути до початку робочого дня.
Заява на відпустку вже була підписана головним лікарем,
- Ти, що пізніше плануєш… назовсім в село?
-Та ні, думаю підніметься бабуся на ноги та й приїду.
Автівка знову мчала в село… . По дві сторони дороги виднілися рядки буряків, поля з ріпаком та соняхом, а далі в ряд дерева та куші. Уважно вдивлявся в дорогу та думки поверталися до дівчини. Чия вона? Скільки років? Чи знає її бабуся? Ні, мабуть не заміжня, заспокоював себе.
Вже під`їжджав до двору, Марія сиділа на стільчику, махнула рукою,
-О приїхав, а як же робота?
-Все добре, я взяв відпустку. Задоволено подивилася на онука, він підійшов до неї, обійняв
- Ну як ти?
-Краще… бачиш же… Піднялася, вийшла на поріг, а по сходах боялася зійти. Раптом побачила на дорозі Маринку – Петрівських, вона йшла на роботу, от і гукнула її, щоб мені допомогла.
-Це та, що працює в ощадкасі?
-Так,а ти звідки її знаєш, вони ж років п`ять, як до нас приїхали,- здивовано подивилася стара.
-Та, так, якось їхав, бачив йшла по обіч дороги.
Він секретів від неї не мав, не соромився, засипав запитаннями. Стара крадькома позирала на онука, розповідала про все село. Хлопець тішився, дев`ятнадцять років, це ж чудово, не заміжня.
-Ну я вже заморилася, допоможи, піду полежу.
Сергій приготував картоплю, в сусідки купив сметани та молока. За обідом спілкувалися, обговорювали погоду та врожай. Після обіду рубав дрова,
-Бабусю, а ти поїдеш зі мною в Київ? В старої затрусилися руки, торкнулися білої хустинки, поправляла її.
-Що ти! А моя хата? Я вже думала… Закінчиться твоя відпустка, що буду далі робити…. Не знаю, подумаю. Але що там, на третьому поверсі робитиму? Як в клітці, ні з ким навіть поспілкуватися, ти ж на роботі щодня. Та й тобі треба одружитися, вже минуло двадцять п`ять, тож пора. А може в тебе хтось є ? Одружився, а мені зовсім нічого не сказав….
Він підійшов до неї, обійняв,
-Ну, що ти…Хіба б я зміг так вчинити. Думаю, що є.
-А хто вона? В Києві?
-Побачиш. Я піду може риби зловлю на вечерю чи на завтра, - намагався якнайшвидше перевести розмову.
Невеличка річка була трохи глибока, розповідала бабуся, що колись, навіть соми водилися в ній. Тепло на душі, такого спокою давно не відчував. Він задивлявся у воду, а бачив обличчя дівчини, посміхався, знову ловив себе на думці про неї. А можливо якось вдасться ближче познайомитися. Риба не дуже клювала та все ж декілька карасів, таки спіймав.
Повертався додому з відром, з якого ледь не вискакувала, хлюпалася риба. По дорозі назустріч йшла Марина.
-Добрий вечір,- зупинився.
Вона зашарілася, поправляла кучеряве волосся, яке спадало на вишиванку.
Вишиті червоні маки підкреслювали її округлу форму пишних грудей. О сама струнка, а така славна, все при ній, мов блискавка, промайнула думка. Вонапривіталася, сміливо дивилася в очі. Він не розгубився, пожартував,
- Ну, що покажеш де живе моя бабуся?!
Обоє весело засміялися.
-Може допоможеш юшки зварити?,- зненацька запитав її, сам не міг второпати, як це сталося.
-А чом би й ні! Зараз зайду додому, скажу батькам.
По вулиці йшли не поспішаючи, крадькома раз – по – раз повертала голову, поглядала на нього. А йому не вірилося, що все так просто сталося. Так непередбачено, був дуже задоволений.
Марія немов ожила, весело позирала на молодих, щось шепотіла сама до себе.. Вечеряли втрьох, стара збуджено розповідала про свою молодість, дивилася то на онука, то на Марину. Вона зрозуміла, що це все не спроста, відчувала, що дівчина сподобалася йому. Він, сам того не помічаючи, тримав дівчину за руку, йому так не хотілося, щоб вона йшла додому.
-Сергію, вже пізно, проведи Маринку додому. Віддай батькам, знай, за неї головою відповідаєш.
- Ну звичайно!
- Це не далеко, метрів чотириста, не більше, - тихо проговорила дівчина.
Вечір заворожував своєю красою. Неподалік, ще цвів жасмин, а на клумбі матіоли, пахощі п`янили голови. Він сміливо поклав руку на її плече. Вона не цуралася, мовчала, йшли не поспішаючи. Щось здавлювало в його грудях, хотілося обійняти, цілувати. Раптом затремтів, призупинився.Так, треба взяти себе в руки.
Вона помітила, здивовано зиркнула й відразу прискорила ходу,
- Ось, я вже вдома, що будеш батькам віддавати, як казала бабуся?
Не знати де взялася сміливість, рукою взявся за хвіртку. Раптово загорілось світло надворі, з хати вийшов батько,
-О!Думаю, де ти пропала…. Добрий вечір! - батько до нього протягнув руку.
Він привітався, але трохи засоромився. Старий більше ні про, що не запитував, повернувся до хати.
Сергій підійшов до неї, взяв за підборіддя, ніжно поцілував.
-Ну я пішов…. Давай завтра ввечері зустрінемося біля річки.
Вона оніміла, але не проти іще таких поцілунків. Це так сталося миттєво, здалося втратила самоконтроль. Коли прийшла до тями, розгублено кивнула рукою й кинулася до хати.
Забігла в кімнату, серце шалено билося. Відразу зайшла мати.
-Ти що така червона? Що в гостях в баби Марії була?
-Мамо, не питай нічого, в гостях та здається я закохалася. Він якийсь особливий , бере мене за руку, а в мене шалено б`ється серце, сама не знаю чого. Мати присіла за стіл,
- Ой доню, таке воно життя, молоді роки завжди прекрасні. Люди кажуть хлопець гарний, толковий, працює в Києві стоматологом. Дивися сама та май голову на плечах.
Марина не спала майже пів ночі. Все думала про нього, а може він так, посміятись….
Коли він прийшов додому,старенька вже відпосивала. Прохолодне ліжко, нагадало про її ніжний дотик уст. Ой, мабуть закохався.А вона й оченята закрила, немов очікувала іще, задоволений засинав.
Спливав час… Сергій зустрічав Марину з роботи. Йшли до нього додому, вона допомагала прибратися та готувала смачні страви . Йому це подобалося. Знайшла до мене ключ, думав про себе.
Якось одного дня він хотів зустріти її з роботи та був вихідний день, не знав куди себе подіти, чекав вечора.
Сонце ховалося за обрій... Річка переливалася різними кольорами, немов загравала з останніми променями. Марина йшла по стежці , поглядаючи на небо,
-Ой мабуть буде дощик! Бачиш… Он, звідти хмара пливе.
Він підійшов ближче. Вечірнє сяйво освітило її обличчя. Малинові губи манили до себе . Солодкий поцілунок…
Стояла зачарована, їй хотілося прилинути до нього. Здавалося, що він чує стук її серця. Обійнявшись, йшли мовчки.
Надворі вже стемніло… В воді час від часу хлюпалась риба. Почав накрапати дощ.
- Пішли скоро, бо змокнемо,- сказала Марина і з осторогою кинулася вперед до стежки.
Трохи змоклі прибігли до її хати. Батьки вже спали, двері літньої кухні були відчинені навстіж.
-Може ми там заховаємося, - запропонував їй.
-Добре, тільки тихо, пішли.
- Ой тут так зручно,- усміхнувшись, помітив хлопець.
Вона подала йому рушник,
Бери витрайся, з волосся, аж капає. Сама теж витирала своє обличчя й волосся, хитро позирала й посміхалася.За кілька хвилин закипів чайник, збуджені і веселі, з задоволенням пили чай. Час від часу позирали один на одного.Її погляд манив до себе, не відпускав його. Хіба можна було не помітити, як під сарафаном, при диханні підіймалися груди. Не зупинити бурхливі почуття, за якусь мить, присів поруч. Жадно, але ніжно цілував її уста і пив, пив нектар кохання.
Раптово пропало світло.
-Ой я забула, в нас о дванадцятій виключають електроенергію. Тобі мабуть пора.
Вона уважно дивилася на нього, в душі ж хотілося пригорнутися і ніколи не відпускати від себе.
Стояли пусті чашки на столі, на дворі знову пустився дощ. Мовчали.
Це мовчання дало йому час на роздуми.
-Я мабуть загубив голову, але тебе кохаю і хочу щоб…
Ніжно взяв за плечі, вона міцно притулилася до нього.
- Хочу, щоб ти стала моєю дружиною ,- сказав, дивлячись в її чисті очі.
Кров прилинула до обличчя, рум`янець зробив її ще кращою. Вся пашіла, він відчув, як в ній клекотала пристрасть. Відчув, що ще трохи, заволодіє нею. Нахилився, ніжно взявся за пружні груди, ласкав, занурився між них. Цілував, чув, як тремтіло її тіло. Вона сама розстебнула сарафан, дала волю своїм бажанням.
Немов виринав вулкан, емоції занурили їх в вогонь кохання. В неї це було вперше, неначе током, миттєво, біль пронизав все тіло, здавалося кров застигла в жилах. Жадала, була готова до цього, як квітка до запилення. Лежала знесилена, але щаслива. Руками прикривала груди.
Він обціловував її розчервоніле обличчя, шию. Молоде тіло причаровувало його, знов і знов припадав до грудей. Тонув у її очах, вони світилися, блищали вогниками.Вона ж умлівала від пристрасті, від його поцілунків. Щасливий, задоволений, немов купався в ласкавому, теплому морі.
Вляглися пристрасті… Дивився на неї, зловив себе на думці, як добре, що нарешті знайшов своє кохання.
По селі переспівувались півні, надворі сіріло…
Десь пташка пісню завела. З сараю чути галас гусей та качок.
Марина проснулася, одяглася. В голові бриніли мамині слова -(Май голову на плечах). Ой, що ж буде….
Він потягуючись, відкрив очі, уважно подивився на неї, поцілував.
-Все добре?
У відповідь кивнула головою, кліпнула оченятами.
- Ну пішли, бачу вже розвидняється.
- Куди? – запитала здивовано.
-Побачиш…
Вони підійшли до обійстя Марії, він намагався тихенько відчинити хвіртку, поспішив до хати.
- Ой, ще розбудемо!
-Ти думаєш вона спить? Я гадаю на нас чекає…
Марія сиділа за столом, пила чай. Сергій підійшов поцілував її в щоку.
-Благослови нас, бабусю.
Мовчки, ні слова не проронила, взяла до рук ікону, читала молитву. Вони перед нею стояли на колінах.
Вже разом пили чай. Молоді мовчали, Марина голову тримала трохи опущеною, про щось думала.
- Чому зажурилася? Любиш мого онука?! То ж радій і шануй!
Це щастя коли вийдеш заміж за коханого, – голосно сказала бабця, позирула на обох й продовжила,
-Сидіть вдома, далі моя справа, піду до твоїх батьків.
Марія в рушник замотала круглий хліб, трохи задумливо поглянула на молодят й потихеньку потопала до її батьків.
Вони саме обоє були на обійсті, побачивши стареньку, привітно привіталися. Відразу ж запросили до хати, запропонували чаю.
-Я багато говорити не буду,- поклавши хліб з рушником на стіл,- сказала Марія.
- У мене є хлопець, а у вас дівчина, я гадаю, якщо вони люблять один одного то так тому і бути. Я їх благословила.
Батько зіжавши губи, глянув на дружину,
-А Марина де? Хіба не спить?
- Вона в мене. Вже й залишиться в мене до весілля! Хай так буде, згадаймо свої молоді роки. Я знаю свого онука, якби не кохав, то б не привів до мене. Гадаю через тиждень відгуляємо весілля та й забере нас Сергійко в Київ. Жити є де, має квартиру. А я, ще й Бог дасть правнуків дочекаюся, що скажете?
Одна мить і на столі стояла пляшка з вином та закуска.
Марія задоволена розмовою поспішила додому.
Вона різко відчинила хвіртку, за кілька хвилин, посміхаючись зайшла до хати, молодята, як два голуби сиділи обнявшись.
-Ой, пристала я з вами. Все добре за тиждень весілля, -сказала кліпаючи очима.
Сергій підійшов до неї, взяв руку й поцілував,
-Що б я робив без тебе?
Стара просльозилася, -А я б тез тебе….
Марина підійшла до них, він обійняв їх разом,
-Все, тепер гадаю все буде добре, тож їдемо, бабусю?,- весело запитав.
Літні теплі, сонячні дні сприяли гарному настрою.
В селі готувалися до весілля. А Марія збирала речі, складала в валізи.
Видався чудовий, сонячний день... Три автівки від`їхали від сільського клубу, направлялися до пам`ятника – «Захисник Вітчизни».
Біля дому Марії вже чекали на молодих. Весело грали музики, все село збиралося на весілля.
Через два дні.... щасливі молоді і Марія автівкою їхали до Києва.
24.11.2016р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702547
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.11.2016
автор: Ніна Незламна