У чорній темряві, вночі,
На втоптаній слизькій землі
Трусились люди від безсилля
Знайти хоробрість у собі.
Бодай один просвітній знак
До тихих бідних неборак
Дійшов би світлом через морок
Й заставив стиснути кулак.
Від втоми й марної напруги
Від непотрібної потуги
Жгли сльози очі, тисло в груди,
Зривався подих від задухи.
Чому покинула їх сила,
Що їх до тями приводила,
і в тьмі нічній їх не знайшла?
Чому не трапилося диво?
Трусились люди і мовчали.
Усі стурбовані, всі знали:
Дарма стояти, треба йти.
Та сил зробити крок не мали.
І дочекались - засвітліло,
Земля повсюди посіріла,
І показався денний світ.
А він долає страх так вміло.
Забута мла і всі тривоги,
Земля приємно гріє ноги.
Хіба можливо взагалі,
Що знов відчують страх вночі?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702081
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.11.2016
автор: Мотика