Коли ріка в нестримному розгоні
Весною рине в моря широчінь,
Ніщо не стане їй на перепоні,
Не перепинить пристраснихстремлінь.
Як довго тиснути на зігнуту пружину,
Вона розпрямиться - і лиха начувайсь.
І ледве чи хто стримає лавину,
Якщо вже покотилась-полилась.
Мільйони сніжних клаптиків - лавина.
Мільйони нас - нескорений народ,
Де кожен - з гордим іменем ЛЮДИНА
І кожен не манкурт, а патріот.
Нас панство сите тихо зневажало,
Тримало в незнанні, як у багні.
І гідність людська врешті решт повстала,
Прорвала греблю тиску і брехні.
За власне право жити і радіти,
Самим свій шлях і долю вибирать.
За те, щоб матір шанували діти
І щоб ніхто не смів її зайнять!
У лоні України - центр Європи.
Не зрадимо ж омріяній меті!
Ми вільні люди, не тупі холопи,
Свобода нам - що сонце у житті.
Людська ріка в революційнім вирі
Змела стіну обману і підлот.
...Хай сплине час, і в злагоді і в мирі
Ще буде гідно жити цей народ!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702012
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.11.2016
автор: Ірина Васильківська