Як все остогидло,
Як все надоїло...
І краю не видно,
Щоб щось не смерділо.
Не можу на фальш цю дивиться
Й обурений люд озвірілий,
Сьогодні бурлить знов столиця
За тридцять срібляників сміло.
Бо в нас – демократія, бачте,
І рвемось в Європу без візи...
Продажна, тупа біомаса
У зашморг підкуплена лізе.
А їх ляльководи в Верховній
Біленькі ручата вмивають...
Чим гірше для Влади на зовні,
Тим краще вони виглядають.
Все мріють з Росією жити,
Чужі лижуть сраки гидоти,
На все українське – блювота
Не може донині дивитись.
А тут міліони нажили,
І нас обікрали до нитки.
Чому ж ви так дико завили,
Коли відібрали корито
З якого хлептали, як свині?
Тепер за народ ви згадали,
Чи вже обміліли ті скрині
Які так від нього ховали.
Хай інші тепер покермують.
Й не треба хитати їх воза...
Народ мій – розумний, спрямує...
І бачить звідкіль йде загроза.
А ті, що кричать за копійки,
Як вівці, що зліплені з глини.
Їх – жменька з мільйонів і тільки... –
Порода московської днини.
Та все розпогодиться з часом,
Як ми підіймемось на ноги,
Ввійдемо в сім’ю Європейську,
Війна закінчиться й тривога
Розвіється в змучених душах.
Не смію цідить дефірамбів
Тій Владі, що зараз і нині,
Бо й та витанцьовує самбу
На місці по всій Україні.
А треба багато зробити
І труд цей – не легкий в борні...
Для тих, хто з сліпим апетитом
Не місце у нашім човні!
16.11.16р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701951
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 21.11.2016
автор: Василь Дальнич