Втомилося сонце, сховалося в сірості світу,
І днить крізь сніги, що завчасно скорили тепло.
Поборена осінь прощалась у ніч незігріту,
І плакали клени, і верби вслід били чолом.
Куди ж ти, красуне? А хто ж нас у шати зодягне?
А хто ж так вітрами зголосить про наші жалі?
А хто ж наші думи одвічні душею осягне?
І хто ж синє небо прихилить в ранковій імлі?
Рясніє калина, вона ще не знає морозів,
І листя багряне не встигло у вічність злетіть.
І я ще до тебе у гості стою на порозі,
І зболені вірші так хочу тобою зцілить.
Спізнилась з прощанням. І вітер затих у печалі.
Нікуди не йду – хай снігами мене занесе.
У відповідь осінь відгукує листям зів*ялим:
Я буду теплом зігрівати у віршах усе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701557
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.11.2016
автор: Олена Жежук