Як серце палко вільним птахом не тріпоче
та із грудей увись полинути не хоче;
як знепритомніла душа твоя в спокої
і схолодніла вже й до прикрості чужої;
якщо тобі уже байдужий стан дівочий
і ліньки пасмами мутні вкривають очі;
коли весняний ліс з ранковою росою
уже не манить неповторною красою;
як за реальність ти сприймаєш маячню,
а рештки гордості вже стерплять і брехню –
хоча ще дихаєш і ходиш дотепер,
те означатиме, що ти уже помер…
19.11.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=701436
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.11.2016
автор: Олександр Мачула