ЖИТТЄВІ БУВАЛЬЩИНИ (проза)

         1.  ОХ    ЦЕЙ    ПІВЕНЬ...
   До  школи  я  пішла  далекого,  холодного  і  голодного  1946  року,  тобто
нині  відмічаю  70-и  річчя.  То  ж  -  10  літ  навчання  в  школі  і  майже  49
років  роботи  у  школі,  такий  ось  у  мене  ужинок.  До  школи  було  десь
трохи  більше  кілометра,  але  мені  було  боязно  іти  своєю  вулицею,  бо  в
тітки  Ярини,  повз  двір  якої  мені  доводилося  йти,  був  великий  і  гарний
півень,  але  він  бився.  А  був  той  півень  великий  і  міцний,  отож  не  раз
доводилося  давати  втікача,  а  деколи  й  відчути  його  силу  на  своїх  ногах,
руках  і  навіть  голові.  Щоб  вберегтися  від  того  злючого  півня
доводилося,  обходити  тітки  Ярини  двір  чим  подалі.  А  поруч  з  тіткою
жила  сім"я  в  якій  була  чотирирічна  дівчинка  Наталочка.
Дівчинка  боялася  того  півня  ще  більше  ніж  я.  Бо  той  було,  як  тільки
забачить  дівчинку,  то  й  бігом  за  нею  -  і  боляче  щипає  за  ніжки  й
ручки,  ще  й  норовить  вискочити  на  голову.  Наталочка  починає  кричати,  і
їй  на  допомогу  прибігає  хтось  із  дорослих,  та  й  рятує  дитя  від  біди.
Одного  разу,  тікаючи  від  півня,  дівча  побігло  до  річки.  А  там  на
поваленій  буревієм  вербі  сидів  гурт  молоді.  Почувши  Наталчине:  "Ой  -
ой  -ой!"  хтось  із  хлопців  підхопив  дівчинку  на  руки.  Півень
настовбурчився  до  дівчат,  а  ті  кинули  йому  кусень  хліба,  облитий
ненавмисне  вином.  Птах  склював,  а  дівчата  додали  йому  ще  шматок,
скропивши  знову  вином.  Той  знову  все  склював,  покудахтав,
настовбурчився,  а  потім  дивно  потягнувся  і  розпластався  на  траві.
-  Оце  так!  Що  ж  робити?-  вражено  вигукнув  один  із  юнаків.
-  Треба  йти  до  тітки  Ярини  на  покаяння,-  запропонував  інший.
Хлопці  взяли  півня,  пішли  до  тітки,  ніяково  пояснили,  що  трапилось,
вибачилися.  Жінка  ж  лише  засміялася  у  відповідь:  "Цей  проказник  давно
просився  в  борщ!  Ось  і  допросився!.."  Так  що  більше  Наталочці  нічого
не  загрожувало,  а  мені  не  треба  було  обходити  тітки  Ярини  двір  десятою
дорогою.

     2.П"ЯНА    КОРОВА
 Ця  історія  трапилася  з  моєю  троюрідною  сестрою  Дашею.  Вона  була  трохи
старша  від  мене.  Я  ще  навчалася  в  школі,  а  Даша  вже  готувалася  до
весілля  з  Іваном,  який    і  жив  від  неї  неподалік,  на  тій  же  вулиці.
Батьки  нареченого  розвели  бражку  для  самогону.  Одного  недільного  дня
до  них    прибігла    сусідка  бабця  і  каже:  "  Якщо  у  вас  є  самогон,  або
бражка,  негайно  ховайте.  Міліціянти  ходять  від  хати  до  хати,  трусять
виливають,  пишуть  протоколи,  страхають  арештом!"  А  треба  сказати,  що  в
той  час  за  самогон  можна  було  потрапити  і  до  в"язниці.  От  Іван  з
батьком  схопили  бідон  із  бражкою,  винесли  у  корівник,  поставили  у  ясла
ночви,  вилили  туди  бражку,  прикрили  гіллячям  і  сіном,  і  повернулись  до
хати.  Стражі  порядку  були  вже  в  дворі.  Оглянули  комору,  сарай,  навіть
у  сіннику  порилися.  Зайшли  до  хати.
 -Ну  що,дядьку  Петро,  готуєтесь  до  весілля?
 -Готуємось!
 -  А  де  ж  самогон?  Чи  ще  не  зварили?  Тоді  де  бражка?  Невже  в  хаті?..
 Ходили,  заглядали  у  всі  закутки.
 -  Та  що  ви,  хлопці,  який  самогон?!  Ось  краще  посмакуйте  гарячим
свіжим  борщем,  а  ще  й  млинцями  з  узваром,-  до  них  господиня.
 -Ти,  жінко,  не  пудри  нам  мозги,-обізвався  один  міліціянт.
 Але  в  хаті  так  запахло  борщем,  що  хлопці  не  стрималися  й  усе  -  таки
пообідали.  Пішли.  Все  обійшлося.  Іван  вивів  корівку  на  прогулянку  і
повів  до  води.  Саме  там  брала  воду  і  Даша..  Стали  розмовляти  про  цю
пригоду.  А  корівка  лягла,  відкинула  голову  в  бік  і  застогнала.  "Ой,
Ваню,  Манька  здихає,  біжи  за  ветеринаром!".Іван  пригледівся  до  Маньки.
З  рота  в  неї  текла  рідина  і  йшов  неприємний  запах.  І  тут  Іван  згадав,
що  забув  прибрати  бражку  з  ясел.  Він  пояснив  Даші  у  чому  річ.  Удвох
вони  допомогли  корівчині  встати,  поставили  проти  вітру,  напоїли  водою.
Даша  гладила  корівчині  шию,  спину,  живіт,  лагідно  до  неї  говорила,  а
Іван  підтримував  корівку,  щоб  та  знову  не  впала.  Коровчина  спочатку
прислухалася,  легенько  мекала,  а  потім  весело  брикнула  і  побігла  понад
річкою...  Самогон  дядько  Петро  усе  ж  вигнав,  а  ще  допомогли  сусіди,
друзі,  родичі  і  весілля  відбулося...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700707
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 15.11.2016
автор: геометрія