Заблукала коза у старої Дарини
І пішла її бабця шукати селом,
Ой, якщо та коза по дурному загине,
Хто напоїть стареньку парним молоком?
І на кого тоді їй півночі сваритись,
З ким розмову вести, замітаючи двір?
Діти в місті живуть, що в селі їм робити?
Тай онуки не їдуть уже з давніх пір.
Всі про бабцю забули,- років їй багато,
Довго мабуть живе,не рахуючи вік,
А весь скарб то коза, і оця стара хата,
Що колись збудував її дід -чоловік.
Так, звичайно, давно, ще тоді був хлопчина,
Та не знали утоми дві вірних руки,
Він привів наречену у нову хатину,
Одне щастя на двох пронесли крізь роки.
Все було! Відшуміло життя спільне свято
І колись не прокинувся ранком дідусь,
А старенькій одній дні свої бідувати,.
Діти кликали в місто, «Та ні, тут лишусь!»
Опинилась старенька одна на одинці
Господарство велике - несила вести,
А коза – то, як подруга цій старій жінці.
Може в поле гайнула, щоб там попастись?
Заблукала коза у старої Дарини,
Пів села обійшла по хатах і дворах,
Витирає сльозу окраЄчком хустини,
І на пагорб присіла – спочити в ногах.
Раптом чує – женуть утікачку сусіди,
І страшний має вигляд коза в реп'яхах…
Так зраділа стара, що забулись і біди,
Та готова козу ту нести на руках….
Ось оказія вийшла з тією козою!
Та в історії цій є зворотні боки:
Ми коріння втрачаємо, вкрились лузгою,
А самотня Дарина - німий нам докір.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699822
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 11.11.2016
автор: Людмила Васильєва (Лєгостаєва)