Не полотнію, не стою заціпеніло,
Коли торкаєшся ножем холодним серця.
Давно вогнем твоїм всю душу обпалило,
Не пручкаюсь, упіймана в сіті сільця.
Чи Божий присуд то, чуттєвістю вбачити,
У калапсі слів, болем розтерзану стезю?
Нести терпку любов у грудях й не питати,
По що живеш в мені ти? Життєве дежавю...
Збирати пустоту ночей в м’яту подушку,
У маренні пірнати під милого пахву.
Ловити в погляді очей зором усмішку,
Ввібратись тілом у ніжність рук, їх теплоту.
10.11.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699759
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.11.2016
автор: Валентина Ланевич