На крутих скелястих схилах виросла Смерека,
Розпустила віти-коси - видно ще здалеку,
Понад кручею стрімкою виситься над краєм,
А на тій смереці Доля – Сонце визирає.
- Доле-Доленько, чия ти? Хто тебе занидів?
Чом обрала для оглядин ти ці краєвиди?
- Загубила ми Юначка: голосок – дзвіночком,
Карі очі, довгі коси, брівки – як шнурочки,
До Смереки ізо мною кожен день ходила,
Бо чекав її щоднини Легінь сизокрилий.
На війну його забрали – так і не вернувся,
Стала Юнка банувати - у журбі й розпуці:
Сльози капали росою - у бурштин спеклися,
Утішав її щоночі Місяць круглолиций,
Зняв мене і дав, щоб прали Зорі у струмочку.
Відіпрали, відбілили, як нову сорочку,
Та й повісили сушитись на стару Смереку,
Щоб дождалась, поки сина принесуть Лелеки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699653
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.11.2016
автор: Оксана Дністран