Нічого не змінилось, не збулось,
Планета, як завжди, вертає коло
Та в тім житті бракує нам чогось,
Мабуть, тепла надщирого, людського.
Нам легше біль втопити у вині,
Признатись тиші слізно: "я сумую"
Й лічити вільхи сиві у вікні,
Що над душею стали одесную.
В спітнілу шибку глянуть, а тоді,
Спіймати промінь цвіту матіоли,
Так жаль, що ми лиш душами скупі
І щедрими не станемо ніколи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699279
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.11.2016
автор: Кильо