Я п’ю негоду, мов весняний дощ,
Животворящий, теплий і зернистий,
Що сум змиває з серця, наче з площ
І тим приносить радість урочисту.
Ідуть дощі, у хмарах небеса…
Довкола хазяйнує стигла осінь,
Щоб знову вельон одягла весна,
Бо серце ще весни і сонця просить,
Та вже надії на тепло нема,
Хоч золотить, ще трохи тепла осінь,
Нагряне скоро матінка зима,
Вітри у небі хмарочки розносять.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699243
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 08.11.2016
автор: Віталій Назарук