Ти викинула мою любов на вже підтоплені сніги
Як безпритульну собаку. Хай в інших хазяїв щастя шукає.
А вона сидить. Навіть не намотує навколо будинку круги.
Сидить під дверима. І просто чекає, чекає,чекає....
Пусти у дім! Ти що, не бачиш, їй же холодно надворі!!!
Байдуже, що там вже пізня, майже літня весна.
Любові холодно. Зажурено дивиться на зорі,
І вловлює твій силует, що ходить коло вікна.
Починає здушено гавчати у сліпій, примарній надії.
Ну пусти! Я ж вірна собака, що тебе лиш кохає.
Не викидай мене! І не пускай з вікна за вітром мрії!
Але ти мовчиш. І вона на сходах тихенько собі затихає.
Уже пройшло зимове літо, і ти раптом про неї згадала.
Вибігаєш на вулицю, а вона лежить собі біля дверей.
Той вірний собачка. Та любов, що назавжди покохала.
Підходиш і бачиш: із замерзлого тіла погляд вірних очей.
Ти забереш її у дім. Щоб відігріти, щоб нікому не віддати
Тепер все буде добре. Вітрам всім на зло.
Ти завжди й повсякчас будеш її кохати,
Але в останній момент завжди викидаєш у вікно.
Підвівшись,обтрусившись,глянув собачка нагору.
Навіщо ти так? Навіщо знову мене ламати?
Лежить біля дверей, не будуватиме для іншої гори
Він знову буде чекати, чекати, чекати...
С.Кучерявий
07.11.16
22-33
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699233
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.11.2016
автор: kucheryavuy77