Жалі мої схилилися у щемі...
Стинає осінь трави у журі.
І вітер дивом витинає схеми,
Видовжуючи в небо димарі.
Вдивляюся у завіконну темінь
І мороком здається тиха ніч.
Лиш кілька зір, неначе в діадемі,
Спускають сяйво із небесних свіч.
Вколихується дрімом усе суще.
На шибку вписую твоє ім’я.
Час загортає відлік у минуще...
Лиш залишаємося ти і я.
Отак удвох під небом серед світу
Рука в руці... і томиться пітьма.
Вітрить у шибку, подихом зігріту.
Світліє небо. Перший сніг. Зима...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698627
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.11.2016
автор: Тетяна Луківська