Є стильний шлях, яким іде невтомний мандрівник,
Слідить на серці, як шрапнель в простріляній мішені,
Бо з боку з парасолькою, чатує борщівник,
Як Геркулес, попутний транспорт жде в своїм щоденні.
Тут гама з крапельок, що залишив їх ливень-дощ,
Які спливають чередою вниз по мокрім листі,
Як люд який вертається в своє житло із прощ,
Якому після всього на душі так легко й чисто.
А он каштан, що надто пізно, в осінь аж, розцвів,
І приглянувся тільки-но одній сім’ї бджолиній
Нехай хоч так, все ж мед цілющий свій він заповів,
Отій, що трудиться щодня, літаючій родині.
Дизайнер є, щасливого життя, і провідник,
Який показує і пропагує одночасно,
На позолоти вистражданий дах, щоби не зник,
Й виднівсь над головою у людини теж прекрасно.
І є слова, які ще вголос сам не всі сказав –
Молитва складена у зверненні своїм до Бога,
Боявсь згубити совість у нуртовищі всіх справ,
Людське жебрацтво – то найбільші у житті тривоги.
Де чиста нагота, смиренна сповідь там радій!
Її зима порівнює із сніжною габою,
Все виривається із урвища земних подій
Купатися у купелі великої любові.
В гармонії стебло й насіння, корінь і гілля,
Вись прагне, щоб життя усіх в гармонії здійснилось,
Щоб без війни, а мирним тембром небо і земля,
Солдатам України на яву, а не приснилось.
Й дорогу прагне змити дощ від кров’яних слідів,
Від глини, що так липне до підошов черевиків,
А буревій знесе вельможний забудов рядів,
Що будувавсь за кошт, людський, не чесністю нажитий.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698515
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.11.2016
автор: Микола Поділля