Всім прівєт!
І тим, хто вже знакомий з Дєдушком, і тим, хто тільки хоче приобщитися, так сказать, до міра нєпознанного і нєосязаємого. Хотя… хто його зна, кому зараз нужни мої прівєти? Шото в послєднє врємя Дєдушка стала часто посєщать меланхолія. «Меланхоліє, дольче мелодіє» … - співала колись, у врємєна столь незапамятниє, шо тіко отдєльно взяті дінозаври помнят це всьо, ізвєстна на весь Совєтский Союз і ближні околіци пєвіца Софія Ротару. Нє, ну от ніфіга сєбє, яке довге речення забамбурив Дєдушко? Канєшно, ту цитату з пісні, я міг би написати і латініцей, та боюсь, шо не всі поймут. Грьобана меланхолія… Відки вона береться? Іниє кажуть, шо від дождя. А іниє, всєд за тою ж Софієй Ротару (урождьонной Ротарь) повторяют – «Меланхоліє, містеріус амор» … Може, всьо-таки латініцей написати? Хотя сомніваюсь, шов оно комусь треба. А перевод простий дуже – тіпа, меланхолія – це, коли в голові звучит музика, а музика звучит, бо любов творит чудєса. От одного не пойму – які нафіг чудєса, коли меланхолія. Ходиш з кутка в куток і думаєш – кому б то носа зламати? Ну, на крайняк вже шоб тобі пачку начистили. Носа Дєдушкові ломати не слєдуєт, бо реакція буде нєпрєдвідєнной, і нєзамєдлітєльной. Ну, спочатку Дєдушко канєшно взрєвьот акі дикий тур, а потом… Ех… Скука смертна…
О, да! Забув предупредити – кому стало скучно і неінтірєсно вже з перших строчок, то не читайте дальше. Нащо воно вам? Гм… Шось послєднє слово ріже мені зрєніє… Не нравиться – не коментіруйте. Коменти Дєдушко не удаляє, но отвічає дуже рєзко.
Хто хоче читати «про клубнічку» - це не для вас. Хто про політіку – тоже не для вас. Ну в самом дєлє, з якого красівого хєрувіма я маю про політіку писати? Всі і так всьо знают. З тєлєвізора і інтернет-сєтєй. Про що там писати? Про то, шо прєдсєдатєлів сільських і районних рад возили пєрєнімати опит по об'єдінєнію громад? Так про це вже писало ізданіє «Жизнь замєчатєльних людєй». Це я так районну газету називаю. Почитаєш і думаєш – у всіх інтерв'юерів і інтерв'юіруємих всьо замєчатєльно. І всіх всьо устраює. На фотках щаслівиє ліца. І в голови райадміністрації, який свою харьою весь об'єктів заступив і в якогось мужика, який світить в камеру бєздной отсутствующих зубов. В Швейцарії стільки бабла на колайдер угрохали, чорну диру создать хочуть. Нафіга гроші тратить? Он мужик і без всяких колайдерів чорні дири воссоздає. І щасливо улибається, бо нема зубов – нема проблєм, не болит ніфіга. Да, єслі я вже вспомнив про той сльот по обмєну опитом, ну, насчот об'єдінєнія громад, то одного не поняв – а шо, в нас в «Буковелі» громади якісь об'єдінились? Бо опит туда їздили перенімати. Навєрно об'єдінились, наскребли бабла по сусєкам і відгрохали «Буковель». Та, вобще, нафіг мені то об'єдінєніє? Я про дєвушок собирався писати. Про багінь. Кажуть, шо дєвушкам врємя от врємєні нужно напоминать, шо вони Багіні і тоді всьо буде харашо. Так то воно так, але нужно учітивать, шо Багіням можуть молитися і другіє богомольці. Так шо, шоб усьо точно було харашо, то нєобходімо мати при собі бейсбольну біту із харошого пластіка(як у Дєдушка). Ілі, на крайняк, просто крепку палку (не нада тільки мені тут асоціацій проводити, це не якесь нємєцке кіно), шоб розганяти тих паломніков куда подальше. Вобше, дєвушки существа, сколь прекрасні, столь і загадочні. Як там кажут? Я тєбя люблю, но куріть нє брошу? Мені цю фразу, кстаті, одна дєвушка підказала… Красіва… Дєвушка, а не фраза. Вона, правда, каже, шо нє, ну де там, тіпа та краса? Любит, навєрно, коли я починаю з нею спорити. Я всьо отвлікаюсь. Мені ця фраза напомнила один фільм, там тоже похоже казали – Ах, Сєрьоженька, ето последний русский… Так шо мені, спасєнієм вимірающего віда занятись, в «Грінпіс» вступити? («Грінпіс» - це така організація по охрані природи, і нічо похабного в назві нема, «Зєльоний мір» по-нашому. Піс – це МІР, поняли?). Раз він послєдній, то нафіг він вобще нада? Розмножитись не може всьо равно. І жеманнічати тут особо не нада. Бо ше дивись, чєго харошого, почнут не своїм богам молитись, тіпа – Ахах! Я послєдній рускій, спасітє мой від від виміранія! Навішают лапші Багіням (которі так само наївні, як і вперті). Ви тоді кажете – ти – Багіня! А в отвєт чуєте – Я куріть нє брошу! (Ах, як красіво я ізбєгаю неудобних мені слов) Та воно б і нічо, хай курит, травить організм, так і ви ж теж стаєте пасівним курільщиком. І получаєте ше більшу дозу отрави. Нє! Курєніє – зло. А дєвушки – добро.
Мораль – нада оберігати своє добро от зла!
І напослєдок – анєкдот від Дєдушка. Предупреждаю – не похабний, но і не дуже милозвучний. Хто не хоче красніти, возмущатись і мєрзіть мене – лучше не читайте.
Маленька справка. Як кажут на маленького коника? Лошатко. А в нєкоторих мєстностях – умєньшительно – кіньчик. Тіпа, кінь – кіньчик.
Їде дядько возом, а за возом біжить лошатко. Дядькові притисло до вітру – терпіти несила. Подивився – нема нікого, зліз із воза і стоїть, жизнью наслаждається. Вдруг із-за куща виходить хлопчик і питає:
– Дядь, а дядь! А як важ кіньчик зветься?
Дядько подивився на хлопчика, опустив очі на свої руки і каже розтєряно:
- Як-як… За….
Послєднє слово вгадаєте самі. А не вгадаєте – відать не судьба. Я його не напишу. Інтєлігент всьо-таки, два діплома про вищу освіту.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698073
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.11.2016
автор: посполитий