[b]Про неї я зможу колись пригадати:
Легкий поцілунок із присмаком м’яти.
І промінь, який передвісником зради
День ріже спокійно на рівні квадрати.
Десь там, на околиці, простір кімнати
У вузлик зав’язує пам’ятні дати.
Долаючи тишу, не хоче звикати
До протягів - замість орендної плати.
Хустинку в долонях, неначе за грати
Ув’язнену нею, ще можу згадати.
Старенький приймач, що не хоче дограти
Останні акорди якоїсь кантати.
Я знаю, їй важко прощатися з літом
Втрачать поступово тепло вечорове.
Губитися мовчки між тінню і світлом.
- Не йди, - шепотіти крізь скло непрозоре.
Розчинною кавою мірять відплату,
На фото в альбомах шукати спроквола
Легкий поцілунок із присмаком м'яти.
І спогад про нього пускати по колу.
Ще можу згадати зотлілий гербарій
Несказане слово, незібрані речі,
І обрій, що раптом із нею постарів,
І сивим серпанком укрив її плечі.
[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697222
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.10.2016
автор: Стах Розсоха