Тримаю у руках своє дитя.
Мені вже – за...А я ще народила.
Це – книга-сповідь, це – моє життя,
Це – рече думка моя незрадлива.
Ось тільки-но побачила цей світ,
А ти дивися як заговорила.
Вона не зріла цілу сотню літ,
А душу має. В цьому її сила!
Ступає перші кроки по землі,
В очах шукає теплого прихистку,
Іскринкою вся сяє у імлі,
Ціни не знає істинного хисту.
Правдиво перелистує листи.
То весело сміється, а то плаче,
Будує до сердець нові мости,
Таке наївне, щире і дитяче.
Торкаюся до кожного слівця,
Бо ж я його плекала і любила.
Вдивляюся до милого лиця:
Невже ж то я це диво народила?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=697145
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.10.2016
автор: Шостацька Людмила