Лечу.
І знову асфальтова стрічка
Мене стрімким летом стрічає
Нахмурене небо важке, непривітне,
Погрожує плачем відчаю.
Чому оцей шлях я долаю?
Навіщо спокушую долю?
Чому оце серце спокою не знає
І крила ще хочуть на волю?
А люди лукаві, байдужі,
Для мене творять заборони…
З липкою опікою наче як друзі,
А заживо в клітку хоронять.
Невже про те сам я не знаю,
Що час вже настав невблаганний,
Що сили тілесні потроху щезають
І вік для мандрівок поганий?
Але попри їхні потуги,
Надуманих пасток турботи,
Лечу у блакить до своєї подруги,
Щоб слабість любов’ю збороти.
І хай у останньому злеті
На довгий політ сил не стане…
Я буду як лебідь в безкрайому небі,
Хоч може це буде востаннє…
Коли ж мене доля закриє
Похмурими гратами клітки…
Розтану як промінь в пітьмі безнадії,
Без милої пісні лебідки!
2016-10-25
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696597
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.10.2016
автор: dovgiy