Куди не глянь , усюди ліс,
Ген до небокраю -
Це Бистриця стрічає всіх –
Перлина цього краю.
Вітаєм вас в своїм селі,
Що росквіта красою ,
Розкинулось воно собі
Між гір понад рікою.
Тут велич гір ,що навкруги :
Сивулі,Плоски,Гропи.
І вже недовго підійти
До центру – до Європи.
Тут річка шлях свій почина,
Що Бистрицею зветься,
З-під Кливи Чорної вона
Аж до Ворони в*ється.
Сірко-воднева є вода -
Хвороби всі долає,
А навкруги така краса –
Душа відпочиває.
Фонтанчик в брилі кам*яній
Водою струмениться,
Вода стіка по брилі тій,
Аж любо подивиться.
Хребет у нас є вододільний –
Він воду розділяє,
А у холодную пору
Від вітру захищає.
В нас дендропарк «Високогірний»,
Його в Європі знають,
Із різних закутків землі
Дерева тут зростають.
Є озеро гірське у нас –
Легендами покрито –
Говорять Довбуш , у свій час ,
Ходив до нього пити.
Ще кажуть в озері є пструг ,
Спина аж мохом вкрита,
На голові величний круг –
Із золота і оксамита.
А навкруги все гори , гори –
Туманами вкриті ,
Попід ними полонини –
Трави соковиті.
Глянеш з гори на село,
Важко не радіти ,
Поміж гір участки в*ються ,
Мов з дЕрева віти.
Наше село Рафайлова
Колись називали,
На честь хлопця засновника,
Якого так звали.
В повоєннії роки
Про річку згадали.
І її ім*ям село ,
Отоді назвали.
Є своя в нас сільська рада ,
Дитсадочок , школа.
І карпатськая привітність
Аж пашить довкола.
Амбулаторія також власна,
Всіх стріча привітно ,
Але в нас гірське повітря –
Тож хворієм рідко.
Є в селі в нас три лісництва ,
Будинок культури –
Все вписалось гармонійно
До інфраструктури.
В центрі церква дерев*яна –
Красою сіяє,
І всіх , майже вже століття,
До Бога скликає.
Недалеко друга церква .
Теж кличе до Бога.
Чуть скромніша за красою ,
Але не убога.
Зразу вна була костьолом ,
Поляки тут жили ,
Потім прийшли комун яки –
Ресторан зробили.
А як тільки самостійна
Вкраїна створилась ,
У будові тій столітній ,
Знов церква відкрилась.
А навколо , все ліси ,
Ліси смерекові .
Шумлять праліси карпатські ,
Немовби казкові.
Пам*ятають ці ліси
Й радості , й тривоги –
Бо ж падали ми на коліна ,
Й вставали на ноги.
З не запам*ятних часів ,
Ще при княжім ладі ,
Ми були в Русі-Вкраїні ,
Були в її складі.
Потім Польське королівство
Нами керувало ,
Після Австрія вхопила
Й довго не пускала.
Аж в двадцятому столітті
Свобода дихнула,
ЗУНР вкраїнці утворили ,
Та не довго була.
Знову Польща захопила,
Знову у недолі,
Потім прийшли комун яки
«Визволять» з неволі.
Ще німецькі окупанти
Трохи керували ,
Але «браття» комуністи
Таки не віддали.
Але Бог поміг позбутись
Ярма Україні
І тепер ми проживаєм
У вільній країні.
А коли ті окупанти
Бились між собою,
Наші хлопці не сиділи
Бралися за зброю.
Були в нас січовики –
Мали нагороди,
Також йшли й на Закарпаття
Шукати свободи.
Були в селі й бандерівці,
Мужньо воювали –
Не одного москалі
На Сибір заслали.
Та не можна сумувати ,
Тут душа радіє,
Від карпатської краси
Серце наче мліє.
З поміж гір отих величних,
Між лісів казкових .
Біжить річка бистроплинна
До країв тих нових.
З гори глянеш на долину –
Гордість мимоволі,
Ми зате що тут живемо
Щиро вдячні долі.
Мальовниче в нас село ,
Хоч і не багате.
Запрошуєм щиро всіх ,
До нас завітати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696227
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 23.10.2016
автор: Іван Мотрюк