Цей світ такий, у нім немає меж,
Лиш понад нього небо неозоре.
Мені хоча б дійти до білих веж,
Тих, що закривають сині гори.
Дійти туди, і буду я щасливий,
Там умиротвориться душа.
Зірвавши плід із райської оливи
І скуштувавши. Тільки тихо ша.
Нараю сам собі, торкнуся раю,
Доведу тонку душу до тремтінь.
І трішки, зовсім трішки в торбу вкраю,
І піду дальше, в буднів сіру тінь.
Душа хрещена й має свою честь,
Коли дощі зіб’ються й холод дійме.
На лінії життєвих перехресть,
Лиш сяєво ловитиме в обійми.
2016р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696182
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.10.2016
автор: Мартинюк Надвірнянський