Душа, як ворон. Небо – світлий сум.
Осінній птасі у раю не раді.
Колюча тиша сповідальних дум
Не розгадає чорного квадрату.
Свобода для душі – як вічний суд,
Мов істина, блукаюча по колу,
Мов карта, на якій дволика суть,
Виносить вирок для своєї ж долі.
О, голосе невиплаканих тиш,
О, віснику магічної печалі!
Чому в мені ти вороном кричиш?
Чому палких трагедій згіркли чари?
Ридають міми – викривився сміх.
Уламки серця ріжуть піднебесся.
Цю душу змій забрати не посмів,
А Бог скарав ув’язненням тілесним.
Для ворона-душі закритий рай.
Душа-алмаз шліфує болем грані.
Ілюзій і омани пектораль
Дорожча їй за щастя і кохання.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695870
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.10.2016
автор: Лілія Ніколаєнко