Йшов поет і думав про лопату

[b][i]Олекса  Удайко  [/i][/b]
[b]«Долі  клич»[/b]
(поезії,  пісні)
[u]Видавництво  «Глобус»[/u]
[i]Київ–2005[/i]

[b][i]Олекса  Удайко[/i][/b]
[b]«На  відстані»[/b]
(поезії,  пісні)
[u]ЗАТ  «Віпол»[/u]
[i]Київ–2007[/i]

Якось  на  Йосипа  Бродського  –  майбутнього  Нобелівського  лауреата  з  літератури  –  подали  в  суд  за  неробство.
-  Чим  ви  займаєтесь?  –  спитав  суддя.
-  Пишу  вірші,-    заявив  Бродський.
-  Відповідайте,  чому  ви  не  працювали?
-  Я  працював.  Я  писав  вірші.
-  Вірші  у  нас  пишуть  майже  всі,  –  зауважив  суддя.  –  Я  питаю,  у  вас  є  нормальна,    постійна  робота?
Бродський,  розгублено:
-  Я  думав,  що  це  постійна  робота.
Почувши  таке,  поета  на  півтора  місяця  забрали  до  психіатричної  лікарні  для  примусового  обстеження,  а  потім  суд  оголосив  його  неробою  і  засудив  на  5  років  заслання.  В  Совіцькому  союзі,  якщо    поет  не  належав  до  жодних  офіційних  письменницьких  організацій,  за  законами,  він  міг  займатися  літературною  діяльністю  тільки  «у  вільний  від  основної  роботи  час».
Та  й  тепер,  кожен  хто  пише  вірші  має  якусь  «основну  роботу».
Ця  історія  чомусь  пригадалась  мені,  коли  я  зустрів  такий  поетичний  рядок  в  збірці  «На  відстані»:
«…[i]Йшов  поет  і  думав  про  лопату…[/i]»  (НВ*  с.80)
(Також  пригадалося  народне  прислів’я:  [i]«З  одного  дерева  ікона  й  лопата»[/i])

В  поета  Олекси  Удайка  основна  робота  –  вчений-вірусолог.  Він  провідний  науковий  співробітник,  керівник  відділу  вірусів  рослин  Інституту  мікробіології  і  вірусології  ім.  Д.  К.  Заболотного  НАН  України.  Доктор  біологічних  наук,  професор.  Автор  понад  300  наукових  робіт  і  винаходів,  трьох  монографій.
Я  не  так  давно  мав  приємність  отримати  від  нього  дві  збірки  віршів  з  дарчими  написами.  Тож  поділюся  своїми  враженнями  про  прочитане.
------------------------
Про  обидві  збірки  можна  говорити  в  одному  контексті,  вони  схожі  тематично  і  жанрово.  (Відрізняються  лише  за  розмірами  –  книжечка  «На  відстані»  кишенькового  формату,  а  збірка  «Долі  клич»  –  звичайного.)  Обидві  містять  вірші,  пісенні  тексти,  ноти  для  пісень,  музику  до  яких  написав  сам  Олекса  Удайко.  Поезії  написані  українською,  російською  мовами.  Є  навіть  один  вірш  написаний  німецькою  мовою  –  «An  Weiden»  (НВ  с.49)
До  поезії  Олекса  Удайко  ставиться  швидше  не  як  до  інтелектуально-естетичної  вправи,  а  як  до  своєрідної  віддушини.  В  його  поетичному  світі  домінує  любов.  Любов  у  всіх  її  варіантах,  навіть  в  такому,  який  можна  назвати    «не  зовсім  щаслива».  Та  зрештою,  [b]нещаслива  любов[/b]  чи  [b]не  розділене  кохання[/b]  в  історії  літератури  більше  посприяло  написанню  віршів  ніж  [b]щасливе[/b]  і  [b]взаємне[/b].  Можливо,  причину  занурення  автора  в  художню  творчість  розкриє  ось  це  висловлювання  в  розділі  "ЕЙ-форизми":
[i]Любов  –  це  хронічна  хвороба,    
від  якої  є  лише  один  засіб  –      
взаємність.    Коли  такої  нема,  
шлях  такої  любові  –  в  пекло.  
А  ще…  в  творчість.  
Кожен  дорогу  вибирає  собі    сам.[/i]
(НВ  с.90)
Або  іще  на  підтвердження  цього  припущення  таке  рубаї:
[i]О,  як  мені  і  день,  і  ніч  болить
Твоя  роздвоєність  і  нерішучість…
І  знов  в  мені  спалахує  пишучість  –  
Мій  анальгетик,  моя  у  драмі  участь.[/i]
(НВ  с.82)

Найчастіше  свою  увагу  поет  зосереджує  на  жінці  і  всій  гамі  стосунків  з  нею  (тілесність,  сім’я,  філософія).  В  його  поетичному  світі  кохання  домінує.  Серце  поета  відкрите  коханню.  

[i]Відчуй  мене,  моя  кохана,
І  осінь  ту  п'янку,  багряну,
Що  милостиво  дав  нам  Бог,
Щоб  лебедіти  в  щасті  вдвох…

Відчуй  мене!  Бо  лиш  з  тобою
Ділю  не  злу,  а  щедру  долю,
Бо  неминуще  не  мине...
Відчуй  мене!  Відчуй  мене![/i]
(ДК  с.45)

Автор  прагне  ідеального**,    чи  хоча  б  ідилічного***  кохання

[i]Як  хотілось  садок  посадити,
чорнобривці  у  нім  поливать..!
Там  були  б  і  веселії  діти,  
й  наша  мила,  земна  благодать.  [/i]
(ДК  с.42)
Відчувається,  що  поет  небайдужий  до  «тілесності»  в  коханні    і  в  поезії.  (Можливо  тому  ілюстраціями  до  збірочки  «На  відстані»  обрано  художні  фото  оголеного  жіночого  тіла).  

[i]Гармонія  тіла  й  духу
п’янкіша  всіляких  втіх!
Ця  сила  і  нас  злучила,
як  з’єднує  святість  й  гріх.[/i]
(ДК  с.39)
[i]Розцвіли  півонії  садові,
Розпустивши  пелюстки  свої,
Мов  уста  знеможені,  медові,
Мов  безумні  пристрасті  твої.[/i]
(ДК  с.51)


Та  навіть  в  любовній  ліриці  в  автора  присутня  якась  зажура,  озирання  на  «[i]знегоди,  смуток  і  печаль[/i]».

[i]І  будуть  нам  ще  тихі,  мрійні  ночі
І  зір  рясних  безкрая  благодать,
І  ще  не  раз  вдивлятимуся  в  очі,
Щоб  все,  що  в  серці  зріло,  їм  оддать.

І  ми  зійдем  з  тобою  на  вершину,
З  якої  видно  неосяжну  даль:
Святу  Любов  –  на  самій  верховині,
Внизу  –  знегоди,  смуток  і  печаль.[/i]
(ДК  с.54)

Ця  особлива  любовна  жура́  передається  навіть  пейзажу:
[i]Осінь...  Дощ  за  вікном...
Жабонить  щось  у  шибку...
В  мене  –  спогади  знов,  
Як  сполохані  рибки...

І  пливуть,  мов  туман,
Дивні  обрії  сині  –
Днів  щасливих  дурман,
Що  в  душі  і  понині.[/i]
(ДК  с.58)

[i]Осінній  дощ  –  не  літня  злива:
Мрячить  помалу,  плаче  мов.
І  ніч  глуха,  сумна  й  зрадлива
Наводить  смуток    знов  і  знов.[/i]
(НВ  с.53)

Найбільш  частим  об’єктом  поезії  пана  Олекси  є  кохання,  що  минає.

[i]Сумніви  наші  вже  стали  нестерпними  –  
в  серці  невимовний  біль.
Плинуть  роки  неспокійними  серпнями,
плаче  омріяна  ціль.[/i]
(НВ  с.49)

Є  звичайно  і  сподівання  на  реанімацію  почуттів:

[i]Не  журись,  що  бліднуть  наші  очі,
Що  в  очах  не  та  вже  благодать,  –
Як  впадуть  на  землю  тихі  ночі,
Ми  готові  їм  усе  віддать!

Не  журись,  що  з  неба  котить  осінь,
Що  зоря  захі́дня  зустріча,  –
Ще  вербена  нас  у  гай  запросить,
Щоб  весну  відчути  в  ранній  час![/i]
(ДК  с.56)

[i]І  вже  жевріє  в  мінорі
нескладне  передчуття:
скоро  гратиму  в  мажорі,
бо  зміню  своє  життя![/i]
(ДК  с.29)

Розчарування  в  любові  відкриває  нові  шляхи  до  розуміння  життя,  відношення  до  нього.

[i]Ти  –  про  літо.
Я  –  про  жито.
А  в  душі  сама  зима:
не  прожите
пережите  –
і  тебе  в  мені  нема.[/i]
(НВ  с.25)

[i]Прости  мені  за  ті  роки  і  версти,
що  так  бездарно  мимо  пропливли
й  залишили  слова  -  сухі  і  черстві  –
і  вчинки  –  то  незграбні,    то  малі.[/i]
(НВ  с.47)

Сумніви  і  сумування  в  коханні  завжди  породжують  легкий  філософський  сум:

[i]Неосяжність    щасливої    миті
Бережуть    нам    пожовклі    листи...
Випадковості    вже    пережиті,
Неминучість    ще    треба    пройти.[/i]
(ДК  с.100)
З  висоти    свого  життєвого  досвіду  автор  напівжартома,  напівсерйозно  дає  пораду  сімейним  людям  в  такому    рубаї:

[i]Жінки!    Любіть    своїх    чоловіків!
Не    лиш    у    день    авансу    чи    зарплати…
Бо    в    інші    дні    вони    почнуть    кохати
Чужих!..    
За    щире    серце    –    не    за    плату![/i]
(НВ  с.83)

Американський  поет  і  літературний  критик  Томас  Еліот  якось  сказав  «Хорошим  поетом  бути  важливіше  ніж  великим  поетом.»
Читайте  вірші  Олекси  Удайка!  Він  хороший  поет.

========================
(  )*  –  в  дужках  номер  сторінки  в  збірці
НВ*–  збірка  поезій    Олекси  Удайка    «На  відстані»
ДК*  –  збірка  поезій    Олекси  Удайка    «Долі  клич»
[b]Ідеальне[/b]**  –  те,  що  відповідає  поняттю  про  ідеал  –  досконале,  відмінне,  чудове.
[b]Ідилічне[/b]***  –те,  що  зображує  мирне,  безтурботне  життя,  близьке  до  природи.
----------------------------

           Євмен  Бардаков

       18.06.16

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695713
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.10.2016
автор: Віктор Ох