О, вороженьки не дають дрімати –
тоді чека, а нині еФеСБе.
Поширюють культуру ...азіати.
І як тоді своє не захищати,
якщо ми захищаємо себе?
Оклигуємо буйні і наївні.
Уже не дивовижа – коляда.
Колись осоловіє і орда.
Але чому каца́піє країна,
де мова має бути, як вода?
А пам'ятаєш, окаянний брате,
що є у нашій мові, - [i]назавжди?[/i]
Якщо на ваш великий перекласти,
це означає, нібито, послати
тебе і [i]іже[/i] знаємо куди.
Бо ви усюди. Вже і на івриті
лунає ваше, – [i]ме[/i], якшо не, – [i]бе[/i].
Де язикаті, там чекай рашиста.
То як вас, м'яко кажучи, любити
якщо ми поважаємо себе?
Вам у Бермуди, а не у Європу,
де ми були раніше, ніж вона.
Та як ізолювати за окопи
усіх, кого чекає гепа-допа,
і вас, кого збагачує війна?
І королеви, і а ля дворяни,
якими аж зашкалює екран,
кому я пишу оди і романи?
Чому у хаті охають селяни,
коли лютує опер капітан?
Ворота на Росію не закриті.
Навоювався, тай тікай бігом.
А як іще худобину учити,
якщо не гнати у своє корито
вилизувати мову язиком?
Орда воює, поки не конає.
Ідуть за [i]окультурення[/i] бої –
за капища й кадильниці свої.
Хіба не мова нас оберігає?
Якщо за неї націю вбивають,
то як же обеззброїти її?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695685
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 20.10.2016
автор: I.Teрен