Такі непрощені мої бажання,
Як та зі сходу полонянка,
Що спраглі у чадру ховає очі,
Щоби не бачив він, як його хоче…
А ті бажання стали п’яні,
І недоречні, й не вітальні,
Вишукують місця затихлі,
Щоб падати в траву, як вишні стиглі,
Одна по за́ другу п’янкіші,
І просяться до уст самії…
Трава м’якенька всіх прощає,
До лона свого пригортає,
Потонуть в ній усі бажання,
І моложаві, і стожарі,
Зійдуть кровавим потом п’яним,
Й умруть в траві під небесами…
Роса омиє кров ту ранком,
Розіп’ятим зійде світанок,
Пташки пірнуть увись співати,
Та замість вишень будуть рани…
11.09.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695327
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.10.2016
автор: Лєна Дадукевич