- Як боляче!
- Іще одна хвилина, й все закінчиться...
- Хто я?
- Ти - людина!
- Що це за світло - тепле і яскраве?
- Це наше добре Сонце величаве,
Воно світитиме тобі повсюди,
Під ним ти жити і зростати будеш.
- Хто ти, весь білосніжний і красивий?
- Я - янгел-охоронець твій єдиний.
Я завжди буду поруч із тобою.
- Як холодно! Хто буде ще зі мною?
І хто про мене буде піклуватись?
Я кволий, що не можу навіть встати...
- На цій Землі у тебе буде мати,
Вона допомагатиме тобі зростати.
У кожного вона одна єдина.
Ти відтепер її дитина.
- А де ж вона, чому її не бачу?
Вона мене покинула неначе...
- Та ні, не бійся, скоро повернеться,
Почує, як ти плачеш, і - озветься...
- А де ж це Сонце? Чом його немає?
- Воно вночі за хмароньки сідає,
А вранці знову всім буде світити.
Не плач... Ще трішки треба потерпіти.
***
А пізно уночі не спали двоє,
Жіноче серце не знаходило спокою...
Вона по хаті ходить, в вікна заглядає...
- Мій милий, ніби хтось мене гукає.
Пішли зі мною, темно ж бо надворі.
- То все тобі здається, моя зоре.
Хто серед ночі може там гукати?
Вже пізно. Відпочинь. Нам треба спати.
- Мені здається плаче десь дитя...
- Куди ти йдеш?
- До баків для сміття...
Ось бачиш - це воно, все так і є.
Я стану матір"ю, дитя тепер моє...
І буде нашим... Дяка небесам!
Я вже його нікому не віддам!
***
- Мій Янгол, чом мовчиш, я хочу знати -
За мною повернулась моя мати?
- Так, хлопчику, тепер ти вже не сам.
Живи, й надалі вір у чудеса.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694964
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.10.2016
автор: Любов Вакуленко