(продовження) Із розповідей мами я знаю, що жили вони з татом дружно. Намагалися
усе робити разом. Татко робив усю чоловічу роботу, та й мамі намагався
допомагати: і город посапати, і живність погодувати, і нас, дітей,
позабавляти, і навіть корівку подоїти.
Та була у нього одна вада - дуже любив поспати. Мамі доводилося
прикласти чимало зусиль, щоб збудити його вранці на роботу. Працював
він в МТС. Добиратися далеченько десь біля 3 кілометрів. Транспорту
ніякого не було. На той час за запізнення на декілька хвилин, могли й
судити. Допомогли подолати цю ваду друзі.
У татка було: гарне, густе чорняве волосся. Мама стригла його
сама, перукарень у селі не було. Друзям татка дуже подобалося гарні
стрижки на татковій голові. Якось вони гуртом завітали до нашого дому
і запопонували допомогу в будь-якій домашній роботі, щоб тільки мама
їх попідстригала. Мама погодилась, але поставила їм ще одну вимогу:
кожен ранок хтось із них мав заходити і будити сонька, а вона за це
буде їх підстригати. Так проблему було вирішено.
З татком інколи ставалися деякі пригоди.
Якось повернувся він додому дуже втомлений, ще й до того замерзлий. У
хаті теж було прохолодно, тому він , навіть не пообідавши, випив
склянку теплого молока і виліз на піч. Улігся впоперек, де було
найтепліше. А оскільки ноги не помістилися, він поклав їх на віконце.
Та так і заснув. Коли ж прокинувся, то виявив, що спину він припік, а
ноги приморозив. Довелося мамі рятувати сонька, роблячи примочки.
Дітей у сім"ї було троє. Першим з"явився хлопчик. Народився він
недоношеним і дуже слабеньким, а тут ще й у мами Полі виявили
запалення черевини. Хлопчика годували інші породіллі, а маму Полю
перевели, вірніше, перенесли в іншу палату, та там і лікували, але
чомусь нічого не допомагало. І якось лікар, оглянувши хвору, з сумом
сказав: "У морг. Тут моя допомога уже не знадобиться". І маму Полю
помістили в морг. Увечері туди зайшла одна медсестра, та й каже: "О, у
нас новенька!" Підійшла і ледь не знепритомніла: "Полечка!..Тащо ж це
таке, та як же так? -заголосила вона,- А що ж буде з хлопчиком?".Вона
схилилась над породілею і раптом їй здалося, що та поворухнулась.
Жінка негайно включила чайник, знайшла якісь ковдри, укрила Полю і
цілу ніч не відходила від неї, нагріваючи ковдри, та укутуючи
породіллю. А вранці підняла на ноги ледь не всю лікарню, волаючи: "Що
ж це таке робиться? Живу людину відправили до моргу!" Маму Полю
негайно перенесли в палату, відігріли, почали лікувати і згодом вона
одужала. Таткові Гриші уже сповістили, що дружина в моргу. Приїхали
його сестри з Кривого Рогу, готувалися до похорону, а татко Гриша,
взяв у колгоспі кінного воза, проиїхав до лікарні, та й запитав, коли
можна забрати небіжчицю, та й синочка. Хтось із медперсоналу відказав:
"От вилікують, тоді й забереш разом із сином. Жива твоя дружина, он
Нюрі подякуй, що врятувала її!"
Коли ж він урешті привіз їх з лікарні, знову зібралися всі рідні,
друзі, сусіди, щоб і привітати, та й допомогти. Хлопчик народився в
ніч на Івана Купала, тому його вирішили назвати Іваном, але 11-и річна
Варя, молодша сестра мами Полі, сказала: "Якщо не назвете Васильком,
доглядати не буду!" Дорослі перезирнулися і погодилися. Варя ж
усілася біля колиски і зашепотіла: "Чуєш, Васильку, яке гарне ім"я я
тобі обрала? Ти будеш гарним, як польовий васильок, як і твій
татусь!" Почувши це, одна із сестер тата Гриші, вимовила: "Та де йому
до татка! Він же на нього зовсім не схожий..." А друга додала: "Він
схожий на маму!" На що Варя резонно заявила: "А якщо й на маму, то теж
буде гарненький, та ще й щасливий!" І треба сказати, що няня з
дівчинки виявилась пречудова.
Йшов час, усе в сім"ї було добре. Та ось почалася фінська війна,і
тата Гришу, разом із кількома односельцями, призвали на службу. Із них
готували кавалеристів в місті Олександрії. Татко Гриша був вправний у
всіх видах занять, але дуже хвилювався за сім"ю, адже Васильку був
лише рік, а мама Поля чекала на другу дитину. Якось після тренувань,
сидів він біля казарми, думаючи про сім"ю, як раптом почув чийсь
голос: "Чого сидиш? Іди зустрічай гостей!" Він швидко схопився і пішов
на КПП, і зупинився вражений, побачивши жінок,і серед них Полю. Вони
були дуже стомлені, адже здолали більше 20 кілометрів пішки, та в
їхніх очах світилися вогники радості. Погостювавши кілька годин і
почастувавши коханих домашніми наїдками,жінки, зібралися додому. Та й
там не обійшлося без добрих людей. Старшина наказав підвезти їх до
Нової Праги, виділивши воза і пару коней. Це скоротило їхній шлях
удвічі. Після цього, мама Поля отримувала від тата Гриші, сповненні
любові і турботи, листи, а одного разу татко з"явився додому сам.
Виявилося, що війна закінчилася,і всіх відпустили по домівках.
Невдовзі у сім"ї з"явилася дівчинка. На відмінну від первістка, щічки
у неї були пухкенькі, а на голівці чорненькі кучерики. "О, це вже
наша! Гарненька, як Гриша",- в один голос заявили таткові сестри. А
ще через півтора року з"явилася ще одна дівчинка з біленькими
кучериками і голубими оченятами. Це були ми: я і моя молодша сестричка
Галинка. І хоча обоє наших батьків чорняві, сестра - білявка- схожа на
свою покійну бабусю Палажку, маму татка. Життя налагодилося, та на
жаль не надовго... (далі буде)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694737
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 16.10.2016
автор: геометрія