Жінко, ти йому простила?
Багатьох словесно ображав,
Говорив про тебе, що безсила
І словам спокою не давав?
Ображав... я чула... В світі можна –
Воля всім... Слівце, як горобець,
(Хоч на серці боляче й тривожно),
Не спіймає в небі і ловець.
Одинока жінка... Я це зважила:
Різні долі, в кожного – свій шлях.
Може б, я йому і не пробачила,
Та «пробач», почувся голос враз.
Довго-довго мучила знемога,
Наче в рані загострився біль.
Не носи цю ношу, ради Бога!
Відпусти! – лунало звідусіль.
Хтось сміявся збоку (мудрий, звісно).
Були й в байці хитрі горобці.
Не неси цю ношу, люба жінко,
(В закапелках – сірі камінці).
Не несу. Сьогодні відпустила...
Перед Богом – чисті почуття.
Відтепер носити буду крила…
А його... хай Бог простить... не я.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694645
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.10.2016
автор: ГАЛИНА КОРИЗМА