* * *
Р.Б. на пам’ять
Минулося. Забулось. Відшуміло...
Було колись, чи може й не було.
Вишневим цвітом відбіліло
І сон-травою поросло.
І скачуть коні, буйногриві коні,
В незнані далі, в невідомий світ.
Летить піна з боків в невтримному розгоні
Та іскри бризкають з-під кованих копит.
А пам’ятаєте – у білому тумані
Кичери плавають, як в молоці,
Щербатий місяць у крисані
І сміх гуцулки на ріці.
А потім – степ, безкрайній, наче море
І біле сонце Таврії вгорі,
Де тирса котить хвилі в Дикім полі
І ржуть татарські коні-огирі.
А десь далеко, невідь, як далеко,
Де пам’ять губиться у сутіні доріг,
Стоїть село, біляве, як лелека
І батьківський покинутий поріг.
...Забути б про усі перестороги,
Про плітки, пересуди ворогів,
Рвонутись раптом впоперек дороги,
Схопити під вуздечки огирів.
Щоб знов - весна. Щоб світ – як на долоні,
Щоб батько й мати – молоді...
Та скачуть коні, буйногриві коні.
Ви чуєте? Стихає вдалині...
* * *
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694255
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.10.2016
автор: Терновий