Колись умовкнуть всі мої думки.
Слова, тривоги, болі і печалі -
перетечуть хвилини у роки...
Їх намистин порепані коралі
відтиснуть у собі моє буття
і часоплином змиються видіння...
То, може, в тканім клапті вишиття
змережить хтось узір моєї тіні,
як раптом перейду в судьбу чиюсь
родинним геном крови молодої...
Я небуття в прийдешнім не боюсь -
Боюсь буття нетребності живої...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694128
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.10.2016
автор: Адель Станіславська