Сто сорок шість ночей і днів
Жаху, плачу і болю.
Сто сорок шість ночей і днів,
Які змінили вашу долю.
Аеропорт, як привид-корабель,
Тривожить сон, дурманить спокій.
Стріля неспинно кулемет -
Із диму стовп стоїть високий.
Руїни, звалище, пітьма
І дим, їдкий неначе в пеклі.
Нестерпний біль і зморена душа,
І лиш надія ще тріпоче в серці.
Усе в диму і кряче вороння,
Все закривають чорні крила,
І жаром дихає земля,
Війна своїм плащем накрила.
Ще віра теплиться в душі
І мамина молитва щира.
Я вимолю тебе, бо на землі
Найбільше щастя матері - жива дитина.
Матусю, рідна, не сумуй
Нас небо й зорі захищають.
А хто загинув тут від куль,
До раю двері відчиняють.
Ми захищаєм рідний край,
Тебе матусю, нашу землю.
Непрохано скотилася сльоза...печаль
Бо так жахливо жити поряд з смертю.
Колись скінчиться ця війна,
На Україну прийде мир і спокій.
Загоїть рани зболена земля,
І закружляє в небі гордо сокіл.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694004
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.10.2016
автор: Зоя Журавка