7. РОЗПОВІДІ БРУНО. КОНТРАБАС
Для будь-якого сухопутного вихід в море-це ціла подія. Я не маю на увазі запливи на якомусь суденці для прогулянок вздовж лінії узбережжя курортного міста. Мова йде про справжнє море і вихід не в якості туриста, а хоча б морячка. Не того моряка, котрий закінчив морехідне училище або потрапив на флот закінчивши академію. Мається на увазі людина, котру доля взяла за вухо і, посадивши на борт судна, сказала: це море, ти морячок, радій.
Радості від першого виходу мало. Ще перших п'ятдесят миль все навколо святкове і незвично-цікаве, далі починаєш відчувати якийсь дискомфорт. Спочатку вдаєш, що уважно вивчаєш судно, ходиш, заглядаючи в усі закапелки, придуркувато радієш красі і величі моря, потім знаходиш зручне, здається невидиме для всіх місце, де морський пейзаж особливо красивий і неймовірно романтичний. Саме в цей момент тебе розпочинає нудити. Ти мужньо тримаєшся, шастаєш то в каюту, то на камбуз випити чаю, то знову на улюблене і чарівно-романтичне місце на палубі. І так багато разів. Ти звичайно помічаєш посмішки команди, але це не стосується твого стану, це вони просто такі привітні. І на одному з "кругів", ти ледве добігаєш до леєра* і, звісившись за борт, даєш волю незрозумілому стану, що мучив тебе останніх три години. Тебе нудить, тебе вивертає у декілька "заходів" і тільки стає легше, як неконтрольований спазм знову скручує шлунок до судоми в усьому тілі. Потім стає легше. Потім знову нудить. Легше. Нудить. Блює-є-є-ш, *** часто і неконтрольовано. Оце і є початок морської хвороби. Тільки початок.
Спочатку Сальвадор насміхався з Бруно. Маючи добре тренований вестибулярний апарат, насміхався він над Бруно довго, може годину, а може менше.
Слово "блювати", досить неприємне, от не хочеться його промовляти, особливо при дівчатах. Але коли блюєш добу, то чхати вже на всяку пристойність у виразах. Чхати на те, хто поряд і якої статі. Чхати на все. Аби лише вже це зак-і-і-і-нчилося-я-я-я. Ох, триндєц!
На третю добу Сальвадор зайшов у галюн* і побачив Бруно, котрий стояв навколішки біля унітазу і говорив сам до себе:
- Нептуне, якщо ти чуєш мене, то нехай тобі, у-у-укка, стане солодко в роті так, як мені зараз.
Нептун почув його.
Егіл, найдобріша людина, котру я зустрічав у своєму житті, покликав обох у свою каюту.
- Пийте. - сказав він, ставлячи графин на стіл.
Не відомо, які інгредієнти входили до складу того напою, але після п'яти ковтків, хлопці були, як огірочки. Гепнули ще два графинчика і все стало на свої місця. Нудити перестало. Можливо просто організм звик до хитавиці, а можливо то був чарівний напій, хай там що, але тоді обоє знали напевне:
Егіл класний чувак!
Все має свій кінець і через два тижні, в ранковому мареві, десь на самому горизонті блиснув вогник маяка-земля. Пришвартувалися. Пройшли прикордонний контроль, митницю. Хочеться на берег. Дзуськи. Почалося вивантаження судна. Працюють Сальвадор і Бруно. Інші командують.
Але головний вантаж, то "контрабас". Егіл і його команда "сиділи" на рідкоземельних металах і мінералах. Місця такий вантаж займав мало, вартував великих грошей і ризику. Але і "вихлоп"* того коштував. Що було вантажем, знав тільки Егіл, він же все організовував.
Життя контрабандиста ризикове, з одного боку закон, з іншого гроші. В обох випадках ціна зазвичай найвища: свобода і життя. Егіл ризик любив, як і вся його команда. Це були серйозні хлопці. Кожен з них був легендою вулиць і портовських барів. Справжні відчайдухи з скляним поглядом і важкими кулаками. Сальвадор з Бруно дивилися на них, як діти дивляться на героїв з фільму.
Є такий метал, паладій. Егіл постачав руду, з якої цей метал добувався. Також він налагодив скупку і виплавку металу з готового каталізатора, що використовувався в хімічній промисловості. Його клієнтами були великі заводи по виробництву електронної техніки, а також ювелірні майстерні. Бізнес процвітав.
- Підете зі мною. Візьміть з собою рюкзак. - сказав він Сальвадору з Бруно.
Хлопці були раді такому розвитку подій. Вони ще не знали, що це значить.
Спочатку їх насторожило місце, куди вони приїхали. Це було звалище, яке чомусь охороняли озброєні чоловіки. Їхня зброя була прикрита одежею, але виразно помітною. І охоронці були зовсім непривітні, вони були злі і знервовані. Їх провели у велику кімнату, без вікон, де стояв стіл, за яким сидів чоловік з обличчям добродушним і одночасно хитрим. На столі стояло горня кави і поряд лежав автомат. Щось хлопцям підказувало, що їхня прогулянка не схожа на туристичні відвідини заморських країв. Егіл сів мовчки за стіл, запанувала напружена тиша. Два вовка дивилися один-одному в очі і мовчали. Сальвадор, зиркнувши на Бруно, подав тому знак, що щось не так-"готуйся".
- Де мої гроші? - запитав Егіл.
Чоловік за столом усміхнувся і потягнувся рукою до тумби стола. Егіл, миттєвим рухом дістав пістолет і наставив на чоловіка за столом. Той, так само усміхаючись і не відводячи погляду, відкрив шухляду і почав викладати пачки грошей. На столі виріс здоровенний стос грошей.
- Бруно. - промовив Егіл і племінник підійшов. Усі гроші було швидко складені в рюкзак, Егіл весь час тримав чолов'ягу під прицілом.
- Ми йдемо, вантаж чекаю дві години. - промовив Егіл і кивнув хлопцям, даючи знак рухатися до виходу.
- Вантаж буде. - промовив чоловік за столом.
Його погляд був схожим на лезо ножа. Він усміхався, та його усмішка викликала страх. Тільки зараз хлопці зрозуміли, що прогулянка може закінчитися несподівано і назавжди.
В авто Егіл дістав пачку грошей і сказав:
- Це ваш заробіток. Десять тисяч.
Бруно хотів взяти гроші, та дядько їх не відпустив.
- Ви мені винні. Будемо вважати це початком розрахунків.
Хлопці перезирнулися.
- Міг би попередити. - промовив Бруно.
- Звикайте- відповів Егіл.
- Зараз заїдемо до мого друга, в нього завжди є робота. - закінчив він.
Їх зустрів стариган міцним потиском руки і пляшкою віскі.
- Робота є.- сказав старий- Але вона не для всіх. Добрі гроші. Великий ризик. Є нафтова компанія, котра набирає команду для контролю за видобуванням. Я можу хлопцям дати рекомендацію. Десять тисяч за кожного.
Егіл поклав гроші на стіл.
- Ви в ділі. - відповів старий.
Так Бруно і Сальвадор стали найманцями.
Робота була неважка. Родовище знаходилося на території в сто квадратних кілометрів, в дикій місцині, де три угрупування місцевих бандюг сперечалися між собою, хто більше нафти вкраде з видобутку. Крали різними способами. Нападали на автомобілі-нафтовози, "врізалися" в нафтоперегінні магістралі, зухвало купували (за безцінь) неочищену нафту, яку переробляли на своїх міні-заводиках.
Через півтора місяця роботи, в будиночок, де жили Бруно і Сальвадор завітало п'ятеро молодиків в масках. Їхні вимоги були простими: хочете жити, ноги в руки-і ходу. Хлопці запросили гостей за стіл, заварили в млосній тиші чаю, закурили папіроску і запропонували незваним гостям платити за кожну вкрадену тону нафти тридцять доларів. «Маски» очманіли від такого зухвальства. Пауза затягнулася, папіроска диміла, «маски» перезиркувалися. Бруно і Сальвадор пішли ва-банк.
- Ми хочемо брати тільки очищену нафту.-промовив їхній "старший".
- Тобі гроші наперед. - поставив крапку Сальвадор.
Родовище було взято під контроль за два тижні. Банди були примирені, видобуток піднявся в два рази, грабунки припинилися, Сальвадор і Бруно отримали статус і гроші. Всі були щасливі.
Бути найманцями надзвичайно романтично. Весело і багато грошей. Якщо зумів їх забрати, що буває нечасто. Особливо цьому радіють ті, хто залишився живий.
Леєр-поручні на судні.
Галюн-туалет.
"Вихлоп"-заробіток, якщо пощастило-"дурні" гроші
Редакція Grower.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693755
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.10.2016
автор: