***
Хай світ померкне, хай упаде ніч
зловіща на сади, поля, дороги.
Уперто йтимеш істині навстріч,
за світелко тримаючись убоге.
Ітимеш повз колюжну чорноту,
котра ховає зранені глибини,
й кричатимеш у темну пустоту -
що ти - людина, все таки людина!
Хай каже хтось, що ти негречний дух,
мовляв, зірвавсь із тями спозаранку.
Хіба комусь відомо до ладу,
що ти - свободи подих, а не бранка?
І навіть ся окружна чорнота
не здатна присилити твій супротив,
жагу знайти негненого стовпа
і ще не згублені на опізнання квоти.
То ж ти дійдеш таки туди колись,
де можна глянуть істині ув очі,
не важачи на те, що навіть вись
сховалась нині за плечима ночі...
10.10.16 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693557
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.10.2016
автор: Леся Геник